30 Червня 2022

78 років тому Одеса була звільнена від фашистських загарбників

Related

Почалася війна, про коронавірус забули

До війни, у багатьох із нас була чи не...

Великий теніс: які корти є і де пограти в Одесі?

З приходом літа футбольні, баскетбольні та хокейні ліги відправляються...

Гордість Одеси: про спортсменів, яким вдалося прославити наше місто

Одеса, як відомо, - це столиця гумору, проте спортивне...

Харизматичні та талановиті: найкращі одеські співаки

Одеса споконвіку вважалася неймовірно талановитим містом, жителі якого є...

Share

10 квітня 1944 року на дворі стояла справжня одеська погода, яка часто опановує вулицями міста. Кілька днів до цього йшли зливи; люди, коні, техніка потопали в багнюці Балківської та Приморської вулиць. Зі схилів лилися потоки води. Далі на iodessit.

Регулювальниця Тая – володарка перехрестя

На перехресті двох вулиць центру міста, як ні в чому не бувало, стояла дівчина в довгій шинелі, з шапкою-вушанкою на голові. Дивлячись на дівчину, її однолітки біжали до військкомату, щоб потрапити на фронт і також, як вона, керувати рухом.

Такою побачив ситуацію у перші години після визволення міста фронтовий журналіст В. Рудний, який описав її у своїх нарисах.

У наші дні це перехрестя стало менш жвавим, поруч із ним – барикади, які, як і 80 років тому, готові прийняти на себе удар агресора.

Напередодні свят визволення, люди, особливо ті, хто застав ранок того щасливого дня, згадують фото дівчини з рога Преображенської, Дерибасівської та Садової вулиць.

Серед очевидців того епізода із життя Одеси була вчителька музики Євгенія Борисівна Лук’янова. Один із фрагментів її книги “Долей яскраві вітражі” якраз присвячений легендарній дівчині в солдатській шинелі, яку вона називає “чарівниця з ніколи нечитаної та нечуваної нами казки”.

Струнка, підтягнута дівчина ритмічно і чітко виконувала досить складні рухи із жезлом. Як же дівчатам із Колодязного провулку, де жила тоді Євгенія Борисівна, було прикро, що їм не пощастило народитися раніше, стояти на тротуарі та бути центром уваги. Щодня дівчата прибігали на перехрестя вулиць і одного разу з’ясували, що ту дівчину звуть Таїсія Гонтаренко, а родом вона із Сибіру.

Після одного з бомбардувань, які ще деякий час тривали після визволення міста, дівчата, які прибігли знову подивитися на їхню Таю, не застали її на своєму місці. Вона загинула. Її поховали Поховали з військовими почестями на Соборній площі.

Павло Винник: герой війни та зірка кінематографу

Рано вранці 9 квітня в районі Пересипу з’явилися війська 416-ї стрілецької дивізії. Близько 20 години її передові загони були вже в північній частині міста. У ніч на 10 квітня дивізія, майже повністю створена на основі призову жителів Азербайджану, ліквідувала останні осередки опору в районах вулиці Балківської, станції Товарна, на південь від вокзалу та площі Жовтневої Революції (сьогодні – Куликове поле), на горі Чумка.

Успішні дії дивізії під час визволення Одеси були відзначені орденом Суворова 2-го ступеня.

У лавах визволителів Одеси воював Павло Винник, якого війна застала у нашому місті. Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, на фронт вирушив батько хлопця. 13 вересня 1941 року Винник-старший загинув.

Залишаючись у місті, Павло бачив, як Одесу постійно бомбардує авіація ворога. Він та його товариші створили невеликий загін. Юні одесити влізали на дахи, звідки скидали запальні бомби, скинуті ворогом.

В армії Павло опинився, коли йому було неповних 16 років. У місті створювалися “винищувальні батальйони”, що складалися з цивільного населення. В один із таких батальйонів вдалося потрапити Павлу.

Коли фашисти зовсім наблизилися до Одеси, частина сил захисників була переправлена ​​узбережжям, потім морем до Миколаєва, а далі знову суходолом, на Північний Кавказ. Так Павло відступав до Кавказу. Під Моздоком була дана команда всіх перевести до діючої армії. Павлу, якому не вистачало кількох років, хлопці їх приписали. Так він опинився у 416-й Азербайджанській стр.дивізії 5-ї Ударної армії, з якою визволяв Херсон, Миколаїв, Одесу.

Після цього було визволення Кишинева та значної частини Європи. Війна для старшого сержанта, кавалера орденів Вітчизняної війни та Червоної Зірки Павла Винника закінчилася у Берліні.

Після війни Павло Винник був демобілізований і повернувся до професії, яку не встиг освоїти через війну. Він таки став актором. Його кіноролі часто пов’язані з нашим містом: він знімався на Одеській кіностудії і є єдиним актором, який грав ролі у трьох екранізаціях книг І. Ільфа та Є. Петрова про Остапа Бендера та його компаньйонів. Остання думка, безумовно, заслуговує на окрему розповідь.