30 Червня 2022

Як в Одесі з’явилася перша у світі кафедра епідеміології

Related

Почалася війна, про коронавірус забули

До війни, у багатьох із нас була чи не...

Великий теніс: які корти є і де пограти в Одесі?

З приходом літа футбольні, баскетбольні та хокейні ліги відправляються...

Гордість Одеси: про спортсменів, яким вдалося прославити наше місто

Одеса, як відомо, - це столиця гумору, проте спортивне...

Харизматичні та талановиті: найкращі одеські співаки

Одеса споконвіку вважалася неймовірно талановитим містом, жителі якого є...

Share

В Одеському Саду Скульптур два роки тому, 1 квітня 2020 року, з’явилася нова пам’ятка – “Одеса-мама”. Чудова бронзова жінка притискає до своїх грудей засновників міста: Рішельє, Деволана, Воронцова, Дерібаса та Ланжерона. А в ногах її три кити з античними символами, що відображають те, на чому стоїть наше місто. Кадуцей Гермеса – символізує торговий флот; ліра Аполлона – мистецтво; чаша Асклепія – медицину. Більше деталей тут iodessit.

Одеса бачила безліч видатних діячів медицини, але сьогодні хотілося б зупинитися на одному з найвидатніших лікарів, чия доля та кар’єра нерозривно пов’язані з “Перлиною біля моря”.

Данило Кирилович Заболотний – юні роки великого вченого

У 1966 році в сім’ї залізничного будівельника народився Данило Кирилович Заболотний. Жила родина у селі Чоботарка Подільської губернії (нині село Заболотне). Через два роки у сім’ї з’явився ще один хлопчик – Іван. Коли Данилові виповнилося одинадцять – помер його тато, а мама захворіла на тяжку форму туберкульозу.

Дітей забрав дядько до Одеси, де вони навчалися у Рішельєвській класичній гімназії. По закінченні якої Данило вступив на природне відділення Новоросійського університету. У студентські часи Заболотний був членом літературного гуртка “Плеяда”, вірші українською мовою він писав протягом усього життя, не намагаючись, втім, їх публікувати.

Після вбивства Олександра II до всього, що відбувається в країні, ставилися з великою підозрілістю і Данилові не пощастило. З групою студентів, без будь-якого звинувачення, його запроторили до в’язниці. Просидів там юнак три місяці та вийшов, завдяки клопотанням університетських викладачів і самого Іллі Мечникова.

Поєднуючи із навчанням, Данило працював на бактеріологічній станції, заснованій Мечниковим. Тут він розпочав детальне вивчення інфекційних захворювань, приділивши особливу увагу частій хворобі портових міст – холері.

Закінчивши Одеський ВНЗ, Заболотний вступив на третій курс університету Києва, де продовжив вивчати холерний вібріон. Щоб довести ефективність пероральної вакцини, він із своїм колегою Іваном Савченком провели досвід на собі. Отримавши курс вакцини, молоді вчені натще випили содовий розчин, щоб нейтралізувати агресивне кисле середовище шлунка і не пошкодити холерні вібріони. А потім проковтнули розчин із смертоносними бактеріями. Для чистоти експерименту тими ж мікроорганізмами були інфіковані два піддослідні кролики. Ефект від вакцини виявився бездоганним – у студентів не було жодного симптому холери. Кроликам пощастило набагато менше – жоден із них не прожив і доби.

Закінчивши Київський ВНЗ, Заболотний якийсь час працює військовим лікарем, але незабаром повертається до роботи в осередках інфекційних захворювань. Якось, рятуючи хвору дитину від дифтерії, лікар захворів і сам. Однак його врятувало введення протидифтерійної сироватки, відкритої зовсім незадовго до цього випадку, німецьким ученим Емілем Берінгом і отримавшим за це Нобелівську премію.

“Чумагон”

Крім холери та дифтерії, спалахи яких хоч і спостерігалися з жахливою постійністю – але були локальними, справжнім кошмаром 18-19 століть була чума. Через епідеміологічні особливості цієї хвороби, вона розповсюджувалась з катастрофічною швидкістю, залучаючи нові та нові країни. І хоч лютувала чума у ​​світі вже майже два століття, до того моменту, коли нею зацікавився Заболотний, знали про неї дуже мало.

Данило Кирилович не став чекати, поки чума відвідає Російську імперію, він став їздити по всьому світу вивчаючи особливості перебігу, поширення та методи лікування інфекції. Лікар був в Індії, Монголії, Персії, Аравії, Маньчжурії, Китаї, Шотландії та Португалії. Встиг вчений попрацювати й у Паризькому інституті імені Пастера.

В 1898 Заболотний стає співробітником знаменитого “Чумного форту” – острова, відрізаного від усього світу, де проходило вивчення збудника найнебезпечнішої з інфекцій. Вчений саме розробляв нову власну теорію і його не лякав той факт, що начальник форту, доктор Турчинович-Вижнікевич, не зміг перемогти смертоносне захворювання. Проте, коли почався черговий спалах чуми в Китаї та Манчжурії, Заболотний поспішає туди. Гине величезна кількість людей. Якщо з бубонною формою справляється сироватка, то легенева форма забирає всіх – гинуть не тільки пацієнти, помирає величезна кількість лікарів.Там, серед неймовірної кількості трупів, Заболотний знаходить дивом вцілілу дитину, забирає її з собою та усиновлює, як більше десяти дітей до цього. У сім’ї вченого з’являється ще й хлопчик Ян Гуй Заболотний.

Данило Кирилович, разом зі своїм товаришем, Леонідом Ісаєвим, вивчають патогенез чуми та зв’язок захворювання з гризунами. Тривалі експерименти призвели вчених до розуміння, що чуму переносять бабаки та ховрахи. Мисливці, які промишляють цими звірками, заражаються і спалахує інфекція, вбиваючи безліч людей. Потім захворювання вщухає рівно до наступного “вдалого полювання”.

Під час своїх досвідів, Заболотний все ж таки заражається чумою, проте сироватка рятує весь науковий світ від непоправної втрати.

Післяреволюційний стан вітчизняної епідеміології

Революція ускладнила роботу епідеміологів: дефіцитними предметами стали пробірки, ампули, термостати. Проте вчений і за цих умов вигадував, як забезпечити населення необхідною кількістю вакцини.

В Одесі Данило Кирилович Заболотний заснував Одеський медичний інститут із першою у світі кафедрою епідеміології.

Пізніше, у Києві, Заболотний заснував Український інститут мікробіології та вірусології, який нині має його ім’я. 1928 року Данила Кириловича обирають президентом Всеукраїнської Академії наук.

За трагічною випадковістю, в 1929 році, вчений хворіє на застуду, яка швидко набуває важкої форми і захоплює весь організм. Хвороба супроводжується інтоксикацією та високою температурою, а вчений навіть у такому стані намагається знайти позитивні сторони та отримати вакцину від свого організму. Банальна застуда, на жаль, виявилася фатальним захворюванням для організму науковця та його не стає.

Пам’ять про великого вченого довго зберігатиметься у всьому світі, його внесок у науку та людське здоров’я неможливо переоцінити. Рідне село вченого носить його ім’я, там є музей пам’яті Заболотного. 

Такий же музей є і у Вінниці, тут же є медичний коледж імені Заболотного. А в Одесі на вулиці імені великого епідеміолога знаходиться обласна лікарня.