Початок шляху Олексія Данченка морями та океанами було відзначено низкою подій. У 1929 р. він вступив до Одеського морського технікуму, який вже тоді мав славу серйозного навчального закладу, що надавав базові знання для роботи в морехідному господарстві.
Серед курсантів Олексій, якому на момент вступу було вже 25 років (багато для першокурсника), був чи не найдосвідченішою людиною, і бувалим моряком. Він встиг взяти участь у Громадянській війні, потім 10 років працював кочегаром. Більше на iodessit.com.
Провідний спеціаліст морського господарства півдня країни
Здобувши морську спеціальність, Олексій Євгенович повернувся на кораблі Чорноморського пароплавства, але вже кваліфікованим моряком. З 1938 року до початку війни він працював на відповідальних посадах у системі забезпечення портів одеського регіону судами, був пов’язаний із питаннями торгівлі через південні ворота країни.
У дні війни його призначили керувати військовими перевезеннями морем. Йому довелося брати участь у ключових бойових операціях на Чорному морі. Євген Олексійович був удостоєний так званого Південного банта – медалей за оборону нашого міста, Севастополя та Кавказу. Така честь випала лише дев’ятистам із тисяч учасників тих подій, які багато в чому визначили хід війни.
Після повного звільнення нашого краю від ворога О.Є. Данченко обіймав керівні посади в портовій інфраструктурі Придунав’я та чорноморського басейну.
Натхненник та творець міста-порту Чорноморськ
З 1956 року і до виходу пенсію (1972 р.) ця людина був начальником ЧМП. У його підпорядкуванні були тисячі працівників, від докерів до капітанів судів; десятки кораблів різного класу. Однак для Олексія Євгеновича керувати означало також дбати. Насамперед, він дбав про престиж великої компанії, якою командував. Під його керівництвом ЧМП стало одним із лідерів судноплавства всієї планети.
Коли приймаєш штурвал із рук людей, які вже віддали – це одне. Коли твориш щось своє – це зовсім інша справа. Цей чинник застосовний до нашого героя, з ініціативи якого наприкінці 1957 р. розпочалося будівництво нового вантажного району Одеського порту. Працями керував сам О.Є. Данченко.
Час показав, що ініціатива капітана була марною. Зі звичайної філії біля Сухого лиману виросло ціле місто зі своїм торговим портом. Данченко докладав зусиль для підвищення престижу Іллічівська (з 2016 року – Чорноморська) та його порту, для чого перевів туди управління міжнародних ліній пароплавства, яким керував.
За ті роки, що капітан Данченко керував ЧМП, порт на Сухому лимані отримав швидкий розвиток. З перших днів його існування тут неухильно зростали продуктивність праці та якість робіт. У всіх роботах здійснювався науковий підхід. Все це, безумовно, спричинило зростання добробуту населення. В Іллічівськ-Чорноморськ прагнули потрапити випускники одеських вишів: юристи та інженери морського флоту, вчителі та лікарі. У місті зростав житловий фонд та квартиру тут можна було отримати швидше, ніж в Одесі. Згодом було налагоджено не лише автобусне, а й залізничне сполучення з містом-супутником (такий взаємний статус отримали Іллічівськ та обласний центр).
Порт стрімко зростав. Неухильно збільшувалися протяжність портових причалів, кількість та якість майстерень, де проходили ремонт та обслуговування суден, знайомих у десятках країн світу.
Жителі міста постійно спостерігали за тим, як вступали в дію новий цехи Судноремонтного заводу, який виріс також, як і порт, на порожньому місці серед степів.
На згадку про Олексія Євгеновича Данченка, творця Чорноморська, у міста є бюст на його честь.
