Робітники Одеського порту слухають грамофон, з якого долинають слова пісні “Я сумую за Батьківщиною” у виконанні Петра Лещенка. У ті ж хвилини у самого співака відбувається тріумфальний концерт у театрі міста. Дві паралельні дії розриваються на дві частини вибухом, який лунає на рейді Одеської затоки. Через кілька хвилин на дно йде чергове вороже судно. Більше на iodessit.com.
Цей фрагмент із серіалу “Петро Лещенко: Все, що було…” відбив один із епізодів боротьби одеських підпільників із румунсько-німецькими окупантами у 1941-1944 роках. Звісно, у описаному фрагменті є частка художньої вигадки, властива мистецтву. Але те, що корабель пішов на дно, це правда. Втім, таке судно було не одне…
Професор Лопатто: наука проти загарбників
Майже з перших днів війни до підготовки міста в обороні підключилося багато інженерів, науковців, техніків, які працювали у місцевих вишах. У їхньому складі було багато доцентів та професорів індустріального інституту (після війни виш став політехнічним). Команда, до складу якої увійшли доценти М. Валамов, В. В’язов, П. Крайній та деякі інші вчені, займалася процесами виготовлення пляшок із горючою сумішшю для боротьби з танками та самохідками, детонаторів для гранат. Самі роботи виконували студенти, які не підлягали призову до армії.
Загальне керівництво процесами здійснював професор Едуард Лопатто, який приїхав у 1930 р. до Одеського суперфосфатного заводу, де він став головним інженером. В Одесу професор привіз багато ідей удосконалення виробництва хімічних продуктів. Це завдання він блискуче вирішив, розробивши в 1935 р. спосіб безперервного отримання суперфосфату і запропонувавши використання труби замість дорогих і складних веж для виробництва сірчаної кислоти. Розробка Лопатто дозволила збільшити випуск продукції вдесятеро. За підсумками цієї роботи він у 1938 р. захистив дисертацію, ставши першим доктором технічних наук в Одесі. Едуард Ксаверійович запропонував нові технології виробництва мідного купоросу та бордоської рідини.
В Одесі професор Лопатто практикує виробництво з викладанням хімії в Технологічному інституті, а в 1935 р. став завідувачем кафедри технології неорганічних речовин Індустріального інституту. При ньому було організовано сучасні на той час хімічні лабораторії.
У роки Громадянської війни в Іспанії (1936-1939 рр.) він був радником служб одеського порту зі способів навантаження боєприпасів та вибухівки на транспорти, які йшли на допомогу іспанським республіканцям.
У роки війни з фашистами, які напали вже на його Батьківщину, професор використав свої знання у боротьбі на одеській землі. Маючи можливість евакуюватися, Едуард Ксаверович залишився в обложеній, а потім окупованій Одесі.
Маленьке “вугілля” проти гігантських кораблів
Що ж спричинило загибель корабля з фільму та кораблів у реальній історії. Вся річ у тому, що під керівництвом професора було розроблено вибухівку, замасковану під вугілля. У великих купах вугілля невеликі порції цього палива не були помітними. Зате був помітний ефект від їхнього потрапляння в топку пароплавів. Останні розліталися буквально на тріски. Окупанти так і не змогли ні зловити організаторів та виконавців диверсій, ні здогадатися, від чого все відбувається.
Лише через деякий час після звільнення стало відомо, що причиною всіх диверсій ставали шматочки “вугілля” – замаскована під паливо вибухівка. А керував безпосередньою закладкою “вугілля” Микола Артурович Гефт, головний інженер Судноремонтного заводу, підготовлений спеціально для диверсійної роботи.