22 липня 1887 р. в Одесі у родині відомого одеського стоматолога Самуїла Бурксера народився син, якого назвали Євгеном. У перекладі з грецької це ім’я означає “шляхетний, знатний або з добрими генами”. Гени у Євгена, справді, виявилися добрими, про що свідчить те, що у дорослому віці Євген Самуїлович став вітчизняним першопроходцем у сфері використання радіоактивного випромінювання з медичною метою.
Ще кажуть, що носії цього імені вирізняються ерудицією, працьовитістю. Для оточення вони – чудові співробітники. І, нарешті, як правило, Євген – всебічно розвинена людина. Вчений Євген Бурксер відповідає і цим критеріям. Більше на iodessit.com.
Важкий початок наукового шляху
Успіх, відкриття, популярність вченого були згодом, а в дитинстві таке спрогнозувати було складно. Після смерті батька шестирічний Женя залишився один із матір’ю, яка була дуже освіченою людиною. Свого часу вона закінчила Міланську академію мистецтв, що відчинило їй двері до одеської гімназії, де вона викладала. Її зусиллями Женя закінчив 1904 р. Рішельєвську гімназію, потім став студентом відділення природничих наук місцевого університету.
Будинок, у якому проживав Є. Бурксер
Через революційні події 1905-1907 рр., у яких брав участь вихованець університету Бурксер, навчання дещо розтягнулось. Він навіть мусив виїхати за кордон. Там він не марнував часу. Залишаючись віддалік політичних подій Росії, він перейшов на наукову роботу. Протягом року він прожив у Парижі, де познайомився з Марією Склодовською-Кюрі, яку на той час знали вже далеко за межами Франції. У 1906 р. в Сорбонні йому пощастило прослухати курс лекцій М. Кюрі з радіоактивності, що значно вплинуло на подальшу його науково-дослідну діяльність.
У 1909 р. він захистив дипломну роботу на тему “Виділення урану-ікс з уранових препаратів”. Свої дослідження в галузі радіоактивності урану молодий вчений продовжив після закінчення університету.
Побачивши в досліднику-початківцю потенціал, Одеського відділення імператорського технічного товариства командувало Є.С. Бурксера у Францію та Німеччину. Він мав ознайомитися з технікою радіологічних досліджень, щоб потім застосовувати їх у Росії.
Біля джерел важливих наукових досліджень
Зазначимо, що у Російській імперії кінця дев’ятнадцятого століття у науковій літературі з’явилися повідомлення про роботи в галузі радіоактивності, які проводилися університетами Києва, Харкова та Одеси. Але першу офіційну радіологічну лабораторію було організовано саме в чорноморському місті. Робота цього підрозділу Технічного товариства полягала у вивченні радіоактивності води, ропи та грязі лиманів, у тому числі одеських. У полі інтересів лабораторії опинилися радіоактивні властивості мінералів та гірських порід, що надсилаються з усіх кінців Російської імперії. Під керівництвом Є. Бурксера здійснювалися роботи з вивчення поширення радіоелементів у земній корі, атмосфері, різних водоймах. У грудні 1911 р. результати досліджень були представлені на Другому Менделєївському з’їзді у Санкт-Петербурзі. А сімома місяцями раніше, у травні того ж року в Одесі розпочалася публікація результатів досліджень у спеціалізованому виданні Хіміко-радіологічної лабораторії. Редактором наукового видання було обрано Євгена Самойловича.
Лабораторія, яку створив та очолював одеський учений, існувала до 1917 року. За період своєї діяльності вчені провели велику наукову працю. Одним із найголовніших досягнень радіологів Одеси стали дослідження щодо використання радіоактивних променів у медицині, зокрема, для лікування злоякісних пухлин. У 1914 р. Є.С. Бурксер виступив з узагальненням роботи його та колег у ході Першого всеросійського з’їзду по боротьбі з раковими захворюваннями.
Тут не можна пройти повз діяльність, яка об’єднала зусилля провідних фахівців міста. На спільних засіданнях кількох організацій, пов’язаних із питаннями охорони здоров’я, розглядалися перспективи розширення та модернізації одеських курортів, у тому числі для військових потреб. На одному зі спільних засідань було прийнято рішення про створення на базі двох одеських лиманів грязелікарень та ванних відділень на 400 офіцерів та 4000 нижніх чинів. Саме з таким проханням звернулася російська філія Товариства Червоного Хреста.
У 1915 р. побачили світ “Праці Радієвої експедиції Імператорської академії наук”, редактором яких був академік В.І. Вернадський. Сьомий том фундаментального видання “Про визначення радіоактивності грязей та гірських порід” було підготовлено О.С. Бурксером та присвячений роботі Одеської Радіологічної Лабораторії. Так було оцінено розробки одеських учених, пов’язані дослідженням радіоактивності та можливим її застосуванням у нашому житті.
