За 150 років свого існування будівля на вулиці Троїцькій, 37-а завжди служило дітям, в усі часи, при будь-якій владі, пише iodessit.com.
Школа для дівчаток-гречанок
У 1871 році одеський грек-меценат Павло Федорович Родоканакі заснував на свої гроші в Грецьке Дівоче Училище, яке існувало під патронатом королеви Греції Великої княгині Ольги Костянтинівни. У 1874-1875 роках за проектом архітекторів Ц. Отона, Ф. Гонсіоровського спеціально для училища було сконструйовано будівлю у грецькому стилі за адресою Троїцька, 37-а. У 1896 році воно було реконструйовано під керівництвом А.І. Бернардаціі і, як стверджують історики, в будівлі було додано другий поверх.
Відповідно до статусу училища і договором із Грецією, випускниці училища могли вступати одразу до третього класу гімназій цього королівства.
У 1893 році начальником училища було призачено Олену Пилипівну Де-Джорджі, яка мешкала при училищі. Природно, що майже всі вчителі тут були греками, а одним з найвідоміших був Олександр Миколайович Стіліануді, вчитель малювання, відомий на півдні країни художник.
У роки Радянської влади стіни колишнього училища зберегли грецький дух, хоча навчання в ньому велося за новими правилами, та у нових умовах. Там містилася трудова школа № 46, яка у архівних справах та довідниках називалася грецької. Справа в тому, що в довоєнній Одесі всі школи розподілялися як за ознакою рівня навчання (початкові, повні та неповні середні), так і за національною ознакою. Були школи вірменські, болгарські, українські, російські. Була грецька школа і, що сьогодні здається дивним, документація в ній велася грецькою мовою.
Станція юних техніків на Троїцькій
Після війни будівля на Троїцькій була надана у розпорядження жіночої школи № 90. У глибині двору розташовувалися невеликі кімнати для вчителів, а також учениць 11-го педагогічного класу, яких готували тут же для викладання умолодших класах шкіл Одеської та прилеглих областей.
Після переїзду школи № 90 в 1958 році в більш просторе приміщення, тут працювала школа № 100, а з 1982 року – Обласна станція юних техніків, перетворена пізніше в Обласний гуманітарний центр позашкільної освіти та виховання, на якому зупинимося докладніше.
Історія Обласної станції юних техніків уходить до 1930-х років, коли тодішній її директор А.М. Фрідман домігся того, щоб приміщення магазину з підвалами на вулиці Ярославського, 47 (нині Троїцька) було віддано дітям, які прагнуть до технічної творчості. Так і вийшло. Для нового навчально-технічного закладу до Одеси привезли цілий вагон матеріалів і верстатів. Після війни якимось чином в будівлю вдалося помістити справжній автомобіль, який служив для навчання водійській справі хлопчиків.
У тій же будівлі був відкритий «Зал основ автоматики», в якому школярі знайомилися із сучасними напрямами в науці і техніці.
Згодом Станції юних техніків стало тісно, і її директор домігся переїзду у двоповерховий особняк колишнього Родоканакієвського училища.
Федір Володимирович Шахматов
Серед тих, хто вчив дітей технічної творчості та практичному застосування отриманих навичок, був Заслужений тренер України і Білорусії Федір Володимирович Шахматов, в пам’ять про якого встановлено меморіальну дошку – єдине нагадування про те, що по Троїцької, 37-а колись чулися дитячі голоси тих, хто любив моделювати, конструювати, проектувати.
Знаменитий мотоцикліст, картингіст і інструктор Федір Шахматов був одиннадцатікратним чемпіоном Радянського Союзу з автомотоспорту. А в 1971 році прийшов на Станцію юних техніків передавати секрети своєї майстерності підліткам. Там він пропрацював до останніх днів життя, з якої пішов в 2002 році, ледь не доживши до 80-річчя.
Відразу ж після смерті міська влада вирішила увічнити пам’ять знаменитого гонщика і педагога, встановивши на будівлі Станції юних техніків, якій майже повністю віддав 30 років свого життя, меморіальну дошку.
Пожежа 2010 року
У 2010 році в будівлі сталася пожежа. Вогонь, а потом і вода знищили кілька сотен квадратних метрів приміщень, значну частину стелі, міжповерхові перекриття.
В той день закінчила свою роботу виставка дитячої творчості, що почалась традиціно 25 травня. Врятувати дитячі роботи, які планували повернути авторам в наступні дні, майже не вдалося. Вони або згоріли, або потонули в товщі води. До речі, в той нещасливий день пропало близько півтори тисячі експонатів.
Однією з головних утрат навчально-технічного закладу стала загибель експозиції музею космонавтики, почесними гостями якого завжди були льотчики-космонавти, в тому числі Георгій Степанович Шонін, вихованець Одеської спецшколи ВПС № 14, родичі підкорювачів космосу; делегації міст-побратимів.
Щороку 12 квітня, в День космонавтики, співробітники музею організовували тематичні зустрічі в рамках проекту “Одеські сторінки в історії космонавтики”.
В результаті пожежі багато експонатів або прийшли в непридатність, або були знищені. Це, в першу чергу, унікальні фотографії з дарчими підписами космонавтів і ракетобудівників. Постраждали грамплатівки із записами голосів академіків-ракетобудівників В. П. Глушко і С. П. Корольова, особисті речі пов’язаних з космосом одеситів.
Незважаючи на те, що Центр творчості у значній мірі постраждав, він продовжував деякий час працювати.
З моменту, коли пожежа поглинула значну частину будівлі на вулиці Троїцькій, 37-а, пройшло більше десяти років. В його стінах не лунають дитячі голоси і голоси строгих, але добрих інструкторів, наставників. Незважаючи на обіцянки керівництва міста реставрувати будівлю, побудоване на кошти грека Родоканакі, сьогодні воно перебуває в повному запустінні. Безумовно, сподіватися на швидке його відновлення не доводиться. Але воно напевно могло б ще послужити дітям: якщо не в якості центру технічного виховання, то хоча б у вигляді, скажімо, музею одеського дитинства. Здається, такий музей став би єдиним, щонайменше в Україні.