На слуху багатьох поколінь одеситів це прізвище було і залишається пов’язаним з особою Василя Васильовича Навроцького – мецената, одного з найбільших медіа-видавців, людини з доброю душею, пише iodessit.com.
Григорій Навроцький – листоноша і громадський діяч
У 1806 році разом з російськими військами, які прийшли на відвойовані у турок землі Бессарабії, тут же з’явилася перша польова поштова експедиція. Закінчення бойових дій призвело до створення цивільних повітових поштових експедицій. В Аккермані очолювати цю службу був відряджений 25-річний дворянин з Полтавської губернії Григорій Якович Навроцький.
Це був енергійний чиновник, в кращому сенсі поняття, здатний виконувати будь-які доручення.
Григорій Якович Навроцький стояв біля витоків аккерманського дворянства, а його рід добре був відомий у місті на Дністрі. Його онук, Василь Григорович, був Головою Земської Управи та аккерманським Ватажком дворянства.
Григорій Якович Навроцький прожив довге і славне життя. Він помер в 1861 (або в 1862) році й був похований біля Свято-Вознесенського собору.
Могила Г.Я. Навроцького
Порфирій Навроцький: нотаріус і домовласник
На початку 20-го століття в Одесі на Поліцейській площі, один з шістнадцяти нотаріусів одеського округу, губернський секретар Порфирій Григорович Навроцький, який також був відомим власником нерухомості по вулиці Херсонській, 42 (сьогодні – Пастера, 46). У 1905 році він брав уже на Преображенській, 27.
У 1882 році Порфирій Григорович склав прохання на виділення місця під склад будматеріалів за вказаною адресою.
Будівля, що збереглася до наших днів, складається з двох частин: основною – південно-східною і меншою – північно-західною, об’єднаних загальним фасадом.
У 1903 році в будівлі проживав консул генерального консульства Туреччини Фрейзм Бей Франко-Куссі.
У першій чверті 20-го століття там проживав видатний одеський художник Киріак Костянтинович Костанді. На згадку про ті дні у дворі будинку встановлено пам’ятник.
На початку минулого століття тут же розташовувалася приватна контора інженера А.В. Віріона.
Порфирія Григоровичу також належав будинок № 5 по вулиці Садовій, зведений у 1887 році під наглядом знаменитого архітектора А.Е. Шейнса.
У 1894 році в газеті “Одеські новини” з’явилося оголошення, завдяки якому ми дізнаємося, що у квартирі 6 будинку П. Навроцького розташовувалася контора цегельного заводу С. Зака й Е. Жолквер, яка брала замовлення на будівельну, пічну фасонну цеглу різних форм і розмірів.
1898 рік. У будинку Навроцького відкриваються курси гри на різних музичних інструментах пана Рахміля. Власник курсів стягував досить помірну плату – 6 рублів на місяць. Крім гри на фортепіано, гітарі та інших інструментах слухачі отримували знання з теорії музики та вчилися співати.
Таким залишився в історичній пам’яті Одеси Порфирій Навроцький, онук першого носія цього прізвища в Бессарабії.
Одесити зберігають пам’ять про Василя Васильовича, про якого йшлося вище. Протягом усього життя його відрізняли повага до людей і здатність переживати їхні проблеми. Саме з цих причин в день похорону з ним прийшли попрощатися десятки тисяч одеситів, багато людей ішли з вінками, підписаними “Газетному Леву”, “Добрій й чуйній людині-вчителю” і іншими.
