10 лютого 1942 року воїни Червоної армії та Чорноморського флоту утримували Севастополь, падіння якого означало б практично повну перевагу на Чорному морі кораблів Німеччини, а також полегшило б можливість фашистів вийти на Північний Кавказ, а далі – до каспійської нафти.
У ті далекі дні у боях за Севастополь брали участь бійці та командири Приморської армії, які майже за чотири місяці до цього прибули з Одеси на допомогу обложеному місту. Більше на сайті iodessit.
“Одеський” Указ
У ті ж дні в Москві було опубліковано Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження орденами і медалями бійців, командирів, медпрацівників, працівників і керівництва прифронтових заводів, що найбільш відзначилися в боях та цехах виробництва. Серед нагороджених були військові, зброєю яких були скальпель і пінцет, а підлеглими – фельдшери, санітари, медсестри.
Військовий хірург Соломон Кофман
Одним з таких людей у білих халатах був військовий лікар 1-го рангу Валентин Соломонович Кофман, який уже мав досвід надання та організації медичної допомоги в польових умовах. Під час бойових дій проти Фінляндії він був старшим хірургом стрілецького корпусу.
У дні оборони Одеси сорокарічний очолив організовану ним військово-польову хірургічну роботу Окремої приморської армії, про що йдеться у нагородному листі.
На момент підписання нагородного листа, 12 вересня 1941 року, Кофман керував хірургічною роботою цивільних лікувальних закладів на п’ять тисяч ліжко-місць, пристосованих до шпиталю.
У дні оборони Одеси лікар узагальнив свою діяльність і своїх медпрацівників і видав 44 сторінки “Методики первинної обробки ран у військовому районі”. Там були описані методи проведення потокового оперування поранених, коли їх спочатку оперували досвідчені хірурги, а потім підключалися початківці. Такий підхід надалі врятував життя тисяч бійців.
Майстерності Кофмана завдячував своїм життям начальник штабу Одеського оборонного району Микола Крилов – майбутній Маршал Радянського Союзу. Хірург витяг з тіла генерала великий уламок, що пробив лопатку та потрапив у легені. До серця залишилося трохи…
Серед останніх Кофман евакуювався до Севастополя. За свій подвиг в Одесі його було представлено до ордена Червоної Зірки. Проте нагороди він не отримав. Наступного дня після падіння Севастополя військовий лікар 1-го рангу В.С. Кофмана розстріляли окупанти. Разом з ним загинули начальник медичної служби Севастопольської морської бази військовий лікар 1-го рангу М. З. Зеліков та начальник 41-го госпіталю військовий лікар 1-го рангу М. А. Злотніков.
Організатор медичної служби Семен Литвак
З перших днів війни безперебійною евакуацією поранених займався військовий лікар 2-го рангу, начальник головного відділення польового евакопункту № 11 Семен Давидович Литвак. Як сказано у нагородному листі, у дні оборони Одеси він «повсякденно керував постановкою лікувальної справи».
Медперсонал військового лікаря Литвака працював з максимальним навантаженням, своєчасно вивозячи поранених та безперебійно пропускаючи велику їхню кількість.
Рішенням начальника та військового комісара санітарного відділу Приморської армії Соколовського та Євдокимова Семен Давидович був представлений до ордена Червоної Зірки.
Разом з приморською армією, що відходить, військовий лікар був евакуйований до Севастополя, де продовжив займатися наданням медичної допомоги пораненим.
Польовий лікар Іхель Літинецький
У 241-му стрілецькому полку знаменитої 95-тої стрілецької дивізії служив Іхель Срулевич Літинецький, старший лікар, військовий лікар 3-го рангу, також нагороджений орденом Червоної Зірки.
Як і його колеги рангом вище, Іхель Срулевич надавав своєчасну допомогу та евакуацію з поля бою поранених, особисто беручи участь у цій роботі.
Він часто виїжджав до лінії фронту та контролював роботу медперсоналу і, як сказано, у нагородному листі, «сам особисто працює для надання допомоги пораненим, не визнаючи жодних труднощів та часу доби».
Нагородний лист був підписаний командиром полку П.Г. Новікова, а командир дивізії генерал-майор Воробйов ухвалив подання до нагородження.
Залишивши Одесу, 95-а стрілецька дивізія вирушила на оборону Севастополя. У її лавах залишався військовий лікар Літинецький.
Вже у Севастополі він став начальником санітарної служби 8-ої окремої бригади морської піхоти. У дні першого і другого штурму чорноморського бастіону він добре організував медико-санітарне забезпечення бойових дій бригади. Його особиста сміливість та рішучість дозволили тоді врятувати життя сотень бійців, як сказано у нагородному листі.
Наприкінці грудня 1941 року в боях за 30-у берегову батарею Іхель Літинецький був тяжко поранений. Втративши велику кількість крові, військовий лікар був евакуйований, де тривалий час лікувався у різних шпиталях.
Вже після закінчення війни лікар-герой був нагороджений орденом Червоного Прапора.
Указ Президії Верховної Ради СРСР став гідною реакцією керівництва країни на той героїзм, який виявили захисники Одеси у 1941 році. Опис подвигів кожного з нагороджених, яких було понад тисячу, змогло скласти величезний том, а, можливо, декілька.
Треба сказати, що нагороди були удостоєні далеко не всі учасники подій 80-річної давності. На когось не дійшли уявлення, когось нагороджувати вважали передчасним. А хтось із учасників оборони вже був відзначений владою місцевих військових керівників у проміжках між боями.
Нагородження учасників оборони Одеси відбувалося і в наступні періоди війни. Навіть якщо когось хотіли відзначити за подвиги при обороні Севастополя, Кавказу, інших міст та територій, часто згадували одеські події та ту роль, яку відіграв у них воїн.
Подвиг Одеси, її захисників, населення було відзначено ще двічі. Наше місто першим було вшановано званням “Місто-Герой”. Наприкінці грудня 1941 року було засновано медаль “За оборону Одеси”.
