1974 рік в українському футболі – подвійна радість. Влітку головна команда республіки здобула Кубок СРСР, а вже наприкінці сезону – золоті медалі 36-го чемпіонату країни.
На шляху до чемпіонства кияни відірвалися лише на одне очко від московського “Спартака” та на 5 – від одеського “Чорноморця”, який завоював третє місце. Хто знає, якби не відібрані у одеситів три очки після вирваної в останній 15-хвилинці нічиєї в Одесі (3-3) та перемога над “моряками” вдома у вересні, могло б усе бути інакше. А поки що “Динамо” – володар футбольного дублю року: чемпіон і власник Кубка країни.
Фотографи рвуться до чемпіонів, знімки яких потрапляють на сторінки місцевої, республіканської та всесоюзної преси. На них зображено всю команду та її тренерів. Це був зоряний період історії “Динамо”. Більше на iodessit.com.
Два тренери, а в минулому – гравці “Чорноморця”
Як і до багатьох інших перемог, до шостого “золота” чемпіонатів динамівців привів Валерій Лобановський. Це був найкращий футбольний тренер за всі роки існування нашої країни, за що був удостоєний звання її Героя.
А колись Валерій Васильович був гравцем “Чорноморця”… У 1965-1967 роках від його 15 голів, забитих у п’ятдесяти матчах, постраждали воротарі тбіліського “Динамо”, “Торпедо” з грузинського Кутаїсі та інші. Загалом у складі нашої команди Валерій Васильович провів 15 голів у 59 іграх.
За час, що Лобановський відіграв у футболці “моряків”, він непогано зарекомендував себе, тому багато вболівальників йшли на стадіон у парку Шевченка не лише на “Чорноморець”, а й на “Лобановського”.
Після Одеси він грав у “Шахтарі”, тренував “Дніпро”, який вивів у 1971 році до класу найсильніших.
1973 року він прийшов у рідне “Динамо”, а 1974-го зробив із колективу чемпіонів. Талант очевидний! Подальша доля тренера В. Лобановського добре відома. Він тренував київське “Динамо”, збірні СРСР, України та навіть Кувейту. Під керівництвом великого тренера розкрилися та розвинулися таланти багатьох гравців, у тому числі одеситів Леоніда Буряка та Ігоря Бєланова.
На фотографії третій ліворуч – Олег Петрович Базилевич. Як і Лобановський, Олег Петрович грав в Одесі. Це був чемпіонат 1966 року, у якому футболіст провів 35 матчів. Дует Базилевич-Лобановський забив 11 з 29 голів команди (6 та 5 відповідно). Якщо говорити про одеський період життя обох футболістів, то треба згадати один цікавий поєдинок, у якому вони вдвох провели 3 м’ячі, хоча команда програла той матч.
На 9-тій хвилині липневого матчу з ЦСКА О. Базилевич забив швидкий гол. Одеський форвард пройшов краєм, наблизився до воріт і під гострим кутом точно вразив ціль – 1:0.
Проте після 36-тої хвилини гра одеситом пішла навперейми і до кінця матчу москвичі вели вже з рахунком – 5:1. Але той же Базилевич і В. Лобановський змогли врятувати команду від розгрому, забивши вже під завісу матчу по одному м’ячу.
Вони пройшли школу СКА
Сьогодні тим, хто пам’ятає виступи в Одесі воротаря киян зразка 1974 Валерія Самохіна, 70 років і більше. А цей футболіст виступав за одеську команду Спортивного клубу армії (СКА). Це він стоїть ліворуч від Олега Базилевича.
У Радянському Союзі існувала традиція, за якою спортсмени, які досягли призовного віку, переводилися зі своїх команд до СКА того чи іншого військового округу або до «Динамо». До цього товариства належало все, що було пов’язане з Міністерством внутрішніх справ. 1968 року, згідно із вказаною традицією, до одеського СКА із запорізького «Металурга» потрапив воротар Валерій Самохін.
У команді він провів два роки, зігравши за неї 69 ігор, у яких пропустив 70 м’ячів. Вдалим для нього вийшов чемпіонат у другій групі класу «А» (нинішня перша ліга), в якому він вийшов із середнім показником менше одного пропущеного м’яча за гру: у 29 іграх – 23 м’ячі.
Відслуживши термін в армії, Самохін перейшов до «Кривбасу», з яким став чемпіоном УРСР, а протягом 1972-1975 років грав за «Динамо».
Як і воротар Валерій Самохін, в одеському СКА 1968-69 рр. грав захисник Віктор Матвієнко (перший праворуч у першому ряду). За два сезони він провів 44 ігри та забив один гол. Після цього грав у київському “Динамо”, з яким досяг найвищих своїх успіхів. Серед його нагород є бронза Олімпіади-76.
Знахідка далекоглядного тренера Шапошникова
З другого ряду на нас дивиться ще один футболіст, котрий колись грав за одеський “Чорноморець”. Третій праворуч на знімку – Стефан Решко. У складі одеситів він грав у 1968-1970 роках і двічі входив до списку найкращих гравців УРСР.
Ті роки Стефан Михайлович завжди згадує із теплотою. Особливо він вдячний тренеру, який запросив його до команди. Сергій Шапошников дав, по суті, Решко путівку у футбол найвищого рівня. Досвідчений наставник помітив молодого спортсмена у вінницькому “Локомотиві” та запросив до Одеси.
За словами футболіста, це був тренер, який розумів гру, що призвело до добрих результатів новачка Вищої ліги.
“Природа дала тобі швидкість, сміливість, чіпкість, – казав наставник. – Але все це ще треба розвинути, примножити. Тоді перед тобою відкриється справді широка перспектива”.
Два роки поспіль “моряки” опинялися на 8-му місці, що в період жорсткої конкуренції було дуже добрим результатом команди, яка не є столицею.
Шапошников любив працювати з молодими гравцями, приділяв їм багато часу, показуючи та пояснюючи різні тонкощі гри.
У роки виступу за “Чорноморець” Стефана Решка залучали до ігор Олімпійської збірної країни, свого роду резерву Національної команди. 1969 року він зіграв за неї 11 матчів.
У 1970 році Чорноморець показав результат, який відкидав команду до Першої ліги. Того ж року талановитого футболіста Решка запросили до “Динамо” (Київ), де він грав до кінця своєї кар’єри. З цією командою він досяг найвищих висот клубного футболу.
Спочатку він ні в яку не хотів залишати клуб, де він взяв старт у класі найсильніших. З іншого боку, гра в Першій лізі не давала можливості розвиватися далі, грати в збірній країни. Після довгих умовлянь Стефан Решко здався і перейшов до київського “Динамо”. З цією командою він завоював найпрестижніші трофеї як вітчизняного, так і європейського футболу.
Найкращий бомбардир “Чорноморця” трьох сезонів
Анатолій Шепель (у першому ряду третій ліворуч) відіграв у київському “Динамо” лише у переможному 1974 році. До та після цього він грав у “Чорноморці”.
У команді нашого міста він з’явився у 1971 році, коли “моряки” грали у Першій лізі, залишивши у сезоні-1970 Вищу. Для 22-річного Анатолія навіть знаходження у цьому дивізіоні вітчизняного футболу було проривом, оскільки до цього він грав у житомирському “Автомобілісті” – команді другої групи класу “А”, а з 1970 року – колективі другої ліги.
Треба сказати, що Анатолій припав до двору в Одесі. Він одразу став гравцем основного складу. Він зіграв в 1971-1973 роках 111 матчів, забивши в них 68 м’ячів. Шепель був одним із тих, хто повернув на довгі роки “Чорноморець” у Вищу лігу. Крім того, у всіх трьох сезонах він був найкращим бомбардиром команди.
По закінченні сезону цілком логічною була пропозиція перейти до Києва. Опинившись у “Динамо”, у 1974 році Анатолій провів 20 матчів, забив гол, але блиску, який був в Одесі, не було… Футболіст перейшов до “Динамо” з Москви, а звідти повернувся до “Чорноморця”, де завершив свою ігрову кар’єру.
Поруч із Анатолієм Шепелем, якраз навпроти переможного трофея, присів Володимир Мунтян – уродженець Одеської області. Цей чудовий гравець грав за киян з 1965 по 1977 роки, провівши 302 матчі, у яких забив 57 голів.
Маленький епілог
Одна фотографія, в якій відображено успіх найкращої української команди всіх часів… А з 14 людей, зображених на ній, семеро пов’язані з одеським регіоном та його футболом. Це цілком логічно, адже Одеса – батьківщина вітчизняного футболу.
