Одеська консерваторія — перший вищий музичний навчальний заклад на українських землях, історія якого стала важливою сторінкою розвитку професійної музичної освіти України. Її поява стала результатом багаторічного культурного розвитку Одеси, діяльності музичних товариств і підтримки меценатів, які прагнули перетворити місто на потужний музичний центр. У цій статті на iodessit.com розповідаємо, як наприкінці XIX століття в Одесі виникли перші музичні класи, як вони переросли у консерваторію, яку роль у становленні закладу відіграли меценати та видатний ректор Вітольд Малішевський, а також як ця інституція пройшла шлях до сучасної Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової.
Музична Одеса ХІХ століття: від домашнього фортепіано до музичного училища
У ХІХ столітті музика була важливою частиною повсякденного життя одеського суспільства. Особливої популярності набуло фортепіано: заняття на ньому вважалися не лише способом розвинути музикальні здібності, а й частиною загальної освіти та хорошого виховання. Проте на ранньому етапі музичну підготовку в Одесі здебільшого забезпечували приватні вчителі, тому системної професійної освіти місту ще бракувало.
Поступово ситуація почала змінюватися. Важлива подія сталася 1866 року, коли завдяки діяльності товариства «Общество изящных искусств» в Одесі відкрилася перша державна музична школа. Вона стала одним з перших осередків організованого музичного навчання в місті.
Наступний етап припав на 1884 рік, коли в Одесі було засновано відділення Імператорського Російського музичного товариства. Навколо нього почали формуватися музичні класи, які впродовж 1880-х років не лише давали учням професійну підготовку, а й сприяли пожвавленню концертного життя міста.
У 1897 році музичні класи отримали статус музичного училища. Це стало принциповою зміною: Одеса отримала заклад, орієнтований вже не просто на аматорське музикування, а на системну підготовку професійних музикантів.
8 вересня 1913 року: історичне відкриття консерваторії та роль меценатів
До початку ХХ століття Одеса вже мала сформовану музичну школу, власні традиції виконавства та професійне училище. Наступним кроком стало створення закладу вищого рівня, який міг би готувати музикантів-професіоналів. Потреба в такій установі ставала дедалі очевиднішою разом із розвитком концертного життя та мистецької освіти міста.
8 вересня 1913 року Одеська консерваторія офіційно розпочала свою діяльність. Відкриття нового закладу було неможливим без значної фінансової підтримки. Одним з головних меценатів став Василь Андрійович Орлов — дійсний статський радник, гласний Міської Думи, секретар Ради Новоросійського університету, почесний мировий суддя та керівник Одеської дирекції музичного товариства. На будівництво приміщення консерваторії він пожертвував 200 тисяч рублів золотом — надзвичайно значну для того часу суму.
Ідею розвитку музичної освіти в Одесі підтримували й відомі музиканти. Свою допомогу місту надавали Антон і Микола Рубінштейни, Микола Римський-Корсаков, Петро Чайковський, Едуард Направник та Олександр Глазунов. Їхня участь засвідчувала, що створення в Одесі закладу вищої музичної освіти виходило далеко за межі суто міської ініціативи.
Перші результати роботи консерваторії з’явилися досить швидко. Навесні 1916 року відбувся перший випуск: дипломи отримали 16 піаністів та 12 вокалістів. Так Одеса зробила ще один крок від приватних домашніх уроків і музичних класів до повноцінної системи професійної музичної освіти.
Вітольд Малішевський: фундатор, перший ректор та реформатор
Історія Одеської консерваторії нерозривно пов’язана з іменем Вітольда Йосиповича Малішевського (1873–1939) — видатного польського композитора, педагога, теоретика та диригента.
У 1908 році, маючи рекомендації від таких велетнів музики, як Микола Римський-Корсаков, Олександр Глазунов та Сергій Рахманінов, Малішевський переїхав до Одеси. Тут він обійняв вакантну посаду директора музичного училища. Вітольд Йосипович одразу розпочав глибокі адміністративні та творчі реформи, які вивели якість навчання на безпрецедентно високий рівень.
Коли було ухвалено рішення про створення консерваторії (до речі, з подачі самого Малішевського), саме він став її першим директором та ректором. Під його керівництвом заклад швидко зрівнявся за рівнем зі столичними консерваторіями.
Новаторські підходи ректора:
- Всебічний розвиток.
Малішевський відкрив у консерваторії унікальний «клас енциклопедії». Він прагнув, щоб учні не лише віртуозно володіли інструментами, але й були начитаними, широко освіченими людьми.
- Стійкість у кризові часи.
Ректор керував закладом протягом восьми найважчих років. На його каденцію припали Перша світова війна, жовтневий переворот та Громадянська війна. Навіть у найхолодніші та найголодніші роки, коли не було ані дров, ані харчів, навчання не зупинялося.
- Теоретична спадщина.
Малішевський написав фундаментальну працю «Вчення про модуляції». За цим підручником і досі навчаються студенти сучасних музичних вишів.
Його діяльність мала колосальний вплив на музичне життя як України, так і Польщі, і музикознавці підкреслюють його нерозривні зв’язки з українською «малою батьківщиною».
Європейські викладачі та формування одеських музичних шкіл
Для забезпечення високого європейського рівня освіти до Одеси запросили видатних педагогів-музикантів. Серед них були представники Італії, Польщі, Чехії, Німеччини, Австрії, а також Петербурга, Відня та Москви. Такий інтернаціональний склад дав потужний поштовх для швидкого розвитку закладу.
Одеська піаністична школа та зіркові гастролі 1930-х років
Кафедра спеціального фортепіано стала однією з найперших у консерваторії. Великий вплив на її становлення мали вихованці Віденської консерваторії: Фельдау, Рессель та Бібер. Суттєвою була й роль школи Теодора Лешетицького, головним принципом якої була повага до індивідуальності студента та його творчий розвиток.
Серед найвідоміших представників ранньої одеської школи були піаністи В. Пахман, В. Сапельніков, Д. Климов та Б. Мойсеївич. Величезний внесок у виховання віртуозів зробили викладачі Д. Айзберг та Я. Ткач, які хоч і не мали звань професорів, але користувалися беззаперечним авторитетом.
«У своїх піаністичних традиціях ми спадкоємці традицій Бетховена, Черні, Сен-Санса, Ліста та Скрябіна. Вони є вчителями наших вчителів, а ми передаємо одеську піаністичну школу нашим талановитим студентам», — зазначає викладачка пані Тетяна.
У першій половині 1930-х років консерваторія переживала справжній зліт. У 1932 році в місті виступали світові зірки: піаністи Артур Рубінштейн, Олександр Боровський, Шура Черкаський, композитор Сергій Прокоф’єв та італійський диригент Віллі Ферреро.
Хорова традиція Пігрова та створення власної оперної студії
Не менш потужною стала хормейстерська виконавська школа. Її засновниками виступили Костянтин Пігров та його видатні учні — Д. Загрецький, В. Шип, Г. Ліознов. Одним з перших студентів консерваторії був Олександр Давиденко, який згодом став великим майстром хорового письма та композитором.
Окремої уваги заслуговує оперна студія закладу. Її створення було логічним переходом від суто академічного навчання до синтетичної моделі підготовки сучасного артиста опери. Хорові сцени в студії відігравали багатофункціональну роль: від естетичної до педагогічно-виховної. Студенти вчилися ансамблевого співу, сценічній координації та взаємодії з оркестром і диригентом. Це давало їм глибинне розуміння опери як жанру, що поєднує вокал, акторську гру та драматургію.
Сучасна спадщина: Національна музична академія імені А. В. Нежданової
Створення Одеської консерваторії стало не лише важливою подією 1913 року, а й початком традиції, яка продовжила формувати музичне середовище міста протягом наступних десятиліть. Навколо професійної музичної освіти розвивалися виконавські школи, концертні майданчики та мистецькі колективи, завдяки чому Одеса закріпила за собою статус одного з важливих музичних центрів України.
Ця традиція помітна й у сучасному культурному просторі міста. В Одесі працює музична школа-десятирічка імені Петра Столярського, діють Одеський національний академічний театр опери та балету та Одеська обласна філармонія, а місто приймає міжнародні музичні проєкти, зокрема фестиваль сучасної музики «Два дні й дві ночі нової музики».
Сам заклад, започаткований на початку ХХ століття, тепер має назву Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової. За понад століття його історія змінилася разом із містом і країною, але головна функція залишилася незмінною — професійна підготовка музикантів і збереження музичної традиції.
Від перших приватних уроків фортепіано до консерваторії, а згодом академії — історія одеської музичної освіти показує, як поступово формувалося середовище, здатне виховувати виконавців, педагогів і композиторів.