З початку 20 століття і до 1951 року Одеса була незмінним центром підготовки військових льотчиків. Навчання льотній справі завжди було під особливим контролем влади, починаючи від міського керівництва і закінчуючи столичними відомствами.
Весною 1908 року відбулося заснування Одеського аероклубу (ОАК). 21 березня пройшли установчі збори членів громадської організації з такою назвою. Саме ця дата увійшла в історію як день заснування першого в Російській імперії повітроплавного клубу. Більше на iodessit.com.
Початок одеської повітроплавної ери
Керівництво клубом здійснював Комітет, президентом якого було обрано військового. Ним став бойовий генерал Каульбарс, який на той час командував військами Одеського військового округу. Перебуваючи на важливій громадській посаді, генерал доклав зусиль щодо створення повітряної могутності країни.
Нехитра інфраструктура першого аероклубу включала ангари, льотне поле майстерні. Останнім судилося стати місцем, де почали з’являтися перші літальні апарати імперії.
Починаючи з 1910 року, в ОАК було організовано проведення показових польотів на регулярній основі. У складі керівництва відбулися певні зміни. Одним із його засновників став Артур Анатра, який у 1910 році прийняв керівництво громадською організацією.
Посада керівника аероклубу, який за короткий час набув широкої популярності, була додатковим плюсом для основної діяльності одеського промисловця та мецената.
Приблизно того ж періоду неподалік Одеського іподрому було обладнано майстерні ОАК. Вони виконували замовлення на ремонт літальних апаратів від приватних осіб. Це були, зазвичай, копії зразків французького виробництва.
Розібравшись у тому, що являють собою моделі імпортних машин, одеські умільці спробували створити літаки своєї конструкції. Саме в майстернях аероклубу було збудовано двомісний моноплан Василя Миколайовича Хіоні.
Перший одеський творець літаків
Конструктор В.М. Хіоні народився в Афінах. Багато його родичів займали значне становище в Одесі, куди згодом переїхав майбутній авіаконструктор. Тут він познайомився з Артуром Анатрой. Авіатор-початківець і великий бізнесмен знайшли спільний інтерес – авіацію, хоча спочатку одеський грек з Афін займався аграрним бізнесом.
Отримавши підтримку Анатри, у 1908-1910 роках. Василь Миколайович пройшов курс навчання у французькій льотній школі “Антуанетт”, де здобув навички створення та управління аеропланами. 4 жовтня 1910 року В.Н. Хіоні став ліцензованим пілотом. Це було досить високе звання, оскільки на початок 1911 року таких людей, які проживали в багатьох країнах світу, було лише 540. У списку пілотів Василь Миколайович Хіоні посідав 21-ше місце, а за опитуваннями видання одеського видання “Спортивне життя” його визнали одним із найкращих авіаторів.
Взимку 1910 року, повернувшись із Західної Європи, В.М. Хіоні взявся за будівництво літака своєї конструкції. Влітку 1912 року будівництво було закінчено. Це був поки що єдиний екземпляр, але його внесли до списку перелік конструкцій перших вітчизняних літальних апаратів такого типу.
У 1912 році “Хіоні № 1” був представлений на спеціальному конкурсі, який провело військове міністерство. Апарат одеського виробництва успішно пройшов майже усі конкурсні випробування. Однак у фіналі порив вітру зніс літак у дренажну канаву, остаточно вивівши його з ладу.
Попри невдачу, військове відомство вирішило заохотити завзятого конструктора. 20 грудня 1912 р. начальник Генерального штабу Жилінський вніс до Військової ради подання з клопотанням про видачу авіаконструктору премії у вигляді 8000 крб.
Василь Хіоні продовжував свою конструкторську та льотно-випробувальну діяльність у майстернях Одеси. У 1913 році разом із конструктором В.П. Невдачіним він удосконалив аероплан “Фарман-4”, встановивши його на поплавці. Пізніше з іншим колегою О.В. Шиуковим він здійснив на цьому літаку досить небезпечні польоти над нічною Одесою. У програмі польоту була посадка машини на воду в нічних умовах, яка була з успіхом виконана.
1913 року В.М. Хіоні був призначений на посаду льотчика-випробувача Одеського літакобудівного заводу, а пізніше став головним конструктором підприємства.
Після подій жовтня 1917 року багато конструкторів літаків виїхали за кордон. Залишив Батьківщину й А.А. Анатра. Василь Миколайович залишився у місті, продовжуючи працювати на заводі. У 1921 р. він став головним конструктором державних авіамайстерень. 1923-го на базі Одеських авіаремонтних майстерень № 7, на які було перейменовано завод Анатри, В.М. Хіоні створив навчально-тренувальний літак У-8 (Хіоні № 5) за власними кресленнями.
То був останній літак, створений талановитим конструктором. До 1928 року “Горбоконик” (так ще називали Хіоні № 5) залишався основним літаком сільськогосподарської авіації. Він допомагав успішно боротися з нальотами сарани у різних районах країни.
