Ще наприкінці 18-го століття, фактично з початку розвитку міста, до Одеси стали приїжджати фокусники, дресувальники ведмедів, канатохідці та жонглери, окремо чи цілими трупами. Спочатку вони виступали прямо на відкритих майданчиках, пізніше, з початку 19-го століття, у місті почали з’являтися тимчасові балагани, в яких одесити могли подивитися короткі, тривалістю до 40 хвилин, вистави. На день їх могло бути 10 і навіть більше, залежно від кількості бажаючих їх подивитися. Більше на iodessit.com.
Місто росте
Публіка в Одесі завжди була вдячною. А циркове мистецтво було зрозумілим і доступним кожному. Тому наше місто було привабливим для заїжджих гастролерів усіх рівнів. Наприкінці 1840-х років. до Одеси із Франції на гастролі прибувають циркова група Гютемана та трупа Луї Сульє із Туреччини. До цієї події у Театральному провулку було побудовано великий кам’яний цирк, який можна вважати першою у нас офіційною спорудою такого роду.
Однак поряд із цим цирком у місті постійно працювало й кілька балаганів. Для зведення такої тимчасової споруди директор або власник трупи мав отримати дозвіл від градоначальника, в якому вказувалися термін, на який зводився балаган, вартість орендної плати та зобов’язання щодо знесення будівлі після закінчення виступів. Іноді бувало так, що зносити балаган ставало недоцільним через приїзд наступних гастролерів, готових перекупити оренду. До міста приїжджали звіринці, клоуни, фокусники, представники китайської магії та індійських ігор. Преса рясніла пишними фразами про титулованих гастролерів. Чи були вони титулованими насправді або їм хотілося такими здаватися – сьогодні ми можемо тільки здогадуватися!
У 1857 р. брати Годфруа, заповзятливі французи, збудували в Одесі перший цирк-шапіто. Він вміщував півтори тисячі глядачів та проіснував недовго. Вже 1861 року пожежа знищила будову, зведену з дерев’яних опор та брезенту.
Ця сумна подія не могла зупинити ні артистів, які бажають показати свою майстерність, ні глядачів, які бажають отримати насолоду за відносно невелику плату. У місті продовжували зводити тимчасові споруди для виступів, поки 1868 р. на Олександрівському проспекті не було зведено спеціальну будівлю для гастролей Віденського цирку, яка працювала до 1872 року.
У 1878 році в місті було відкрито ще один кам’яний цирк – Альберта Саломонського. Про цю будівлю ходили легенди. Подібного Одеса не бачила від дня заснування. Вона була збудована з відстеженням усіх нових архітектурних розробок. Зал був розрахований на 4000 місць. По всій будівлі були протягнуті труби, через які подавалося тепле повітря для обігріву приміщень. Була власна стайня, було проведено каналізацію. Тут виступали не лише вітчизняні артисти, а й багато закордонних. Дата відкриття цього цирку – 2 грудня 1878 року – і вважається днем народження стаціонарного цирку в Одесі. Тут завжди були чудові вистави, дитячі різдвяні свята, тут же розпочиналася кар’єра багатьох циркових артистів.
Але, незважаючи на всю свою популярність з причин, які так і залишилися невідомими, у 1890 році будинок цирку було розібрано.
Цирк Санценбахера
Однак без стаціонарного цирку Одеса залишалася недовго.
24 вересня 1889 року в «Одеському листку» з’явилося повідомлення про те, що Вільгельм Іванович (Іоганнович) Санценбахер – підприємець та громадський діяч, німець за походженням, купець 1-ї гільдії, власник найвідомішого в Одесі пивоварного заводу, а також заводів миловарного, содового та іншої міської нерухомості, ухвалив рішення про будівництво в Одесі нового приміщення для цирку. Місце для нього було обрано на розі Коблевської та Торгової вулиць, там, де Санценбахер мав володіння. Проєктував будинок інженер А. Д. Гельфанд. Вартість його передбачалася дуже значною – 70 тисяч рублів, хоча підсумок, як це часто буває, виявився значнішим.
І робота розпочалася. Хоча спочатку будівництво передбачалося закінчити за кілька місяців, роботи зрештою розтяглися майже на п’ять років. Будівля зведена із металевих конструкцій, з’єднаних між собою заклепками, без застосування зварювання. Стіни складали з черепашнику та цегли. Гофрований купол зсередини утеплений дошками та повстю. Конструкція його продумана не тільки для збереження тепла, а й враховує потреби гарної акустики. Все влаштовано так, щоб усередині було прохолодно влітку та тепло взимку.
Будівля має вигляд дванадцятикутника і виходить на три вулиці: Коблевську, паралельну їй Садову та Торгову. На момент відкриття оздоблення цирку було дуже гарним, з множинним оздобленням плюшем, золотом, мармуром, дорогими породами дерева. Зал був розрахований на 2300 глядачів. Окрім головного входу було ще 5 виходів у різні боки, щоб у разі надзвичайних обставин глядачі могли швидко залишити приміщення.
Відкриття цирку відбулося 25 січня 1894 року. За фатальним збігом обставин саме цього дня у Відні помер його господар В.І.Санценбахер….
Новим власникам циркове мистецтво не було близько, і цирк поступово згасав.
Друге життя у трупу Одеського цирку вдихнув його адміністратор та директор Моріц. Сталося це 1898 року. Він зумів залучити до роботи найкращих циркових артистів свого часу, вітчизняних та зарубіжних і так збудував роботу цього закладу, що від публіки не було відбою. На арені Одеського цирку виступали такі відомі своїм сучасникам виконавці як клоун Жакоміно, дресувальник коней Крутиков, Володимир та Анатолій Дурови – засновники великої династії дресувальників, вершниці Густа фон Шулькевич і графиня де Морімонт та знамениті борці.
1912 року на манежі Одеського цирку було проведено чемпіонат Одеси з боротьби. У ньому брали участь найсильніші борці-професіонали, які прибули до нашого міста з усього світу. Це була справді найбільша для міста подія, про яку одесити згадували ще дуже довго.
Після 1917 року будинок Одеського цирку став власністю міської ради. І це зовсім інша історія …. Хоча і сьогодні ми можемо милуватися ним як зовні, так і всередині. Воно, як і раніше, приймає своїх глядачів, маленьких і дорослих, і дарує їм відчуття свята та веселощів, які невід’ємні від цього чарівного слова – цирк!