Одесити завжди неймовірно вражали своєю винахідливістю. Тому не дивно, що багато інновацій було розроблено саме в нашому місті. Більше на iodessit.com.
Поява в Одесі першого фотографічного кабінету стала справжньою сенсацією. Адже розрізнити тонку грань, яка розділяла художній та фотографічний заклад у 1840-х, могли не всі одесити.
Окрім цього, фотозаклади часто мали своїх досвідчених живописців – ретушерів, які могли з будь-якого портрета зробити шедевр.
Саме завдяки високому рівню їхнього професіоналізму до наших днів у старовинних альбомах збереглися унікальні знімки, на яких зображені наші прабабусі, прадіди чи просто мешканці тієї самої Старої Одеси, спогади про яку викликають стільки позитивних емоцій.
Колись до того, щоб зробити звичайну сімейну фотографію, одесити готувалися дуже ретельно. Адже черги в одеських фотоательє були колосальними, та й коштувало таке задоволення чималих грошей. Тому просто так зіпсувати фотографію одесити собі дозволити не могли.
Крім того, далеко не всі одеські мешканці мали змогу забезпечити себе такою розкішшю, як фотографія ще й тому, що не в кожному районі Одеси були фотоательє. І часом, заради фотографії людям треба було, в прямому сенсі цього слова, їхати на інший кінець міста. А це, звичайно ж, додаткові витрати на візника, або додаткова витрата власних сил (це стосується тих, хто не мав фінансової можливості забезпечити себе візниками та каретами).
Саме всім цим і пояснюється наступне дбайливе ставлення до сімейних фотоальбомів. Тому що кожен окремий знімок – це ціла історія, а процес його створення, як правило, заслуговує на окрему, не менш цікаву, розповідь.
Проте, всупереч високій вартості фотографій і всієї складності цього процесу, фотоательє нашого міста працювали доволі успішно, не відчуваючи нестачі клієнтів. І це не дивно, адже одесити завжди зналися на красі й відчували непереборну зацікавленність до всього нового. Тому поява можливості зробити професійну фотографію викликала серед одеського населення величезний інтерес та неймовірне бажання спроби себе в ролі моделі.
У нашому матеріалі з посиланням на viknaodessa.od.ua ми розповімо про те, як з’являлася одеська фотографія, хто стояв біля її витоків, що передувало появі цього “дива” в нашому місті, яким чином відбувався процес створення перших фотографій, а також про справжні династії одеських фотографів, які зуміли прославити себе не тільки в нашому місті, але також далеко за його межами, тим самим забезпечивши собі безбідне існування, а Одесі – набуття статусу першого “фотографічного” міста.
Сенсаційна звістка
27-го лютого 1843-го на сторінках “Одеського вісника” було опубліковано оголошення про те, що наше місто отримало фотографічне ательє, власником якого був живописець Філіп Гааз.
Ця новина і стала початком одеської фотографії.
Одеса серед першовідкривачів
Причому одеська фотографія “відстала” від російської “колеги” лише на 3 роки. Олексій Федорович Греков, який був відомим новатором та винахідником, відкрив московську фотографію 1840-го. Тож Одеса за правом вважається одним із першовідкривачів фотознімка.
Спочатку появі фотографії сприяли в 1839-му Луї Даггер та Йосип Ньепс.
Через два роки винахіднику Вільяму Талботу прийшла ідея щодо використання калотипії, яка є основою сучасного фотомистецтва.
Одеський фотогеній
Однак повернемося до нашого міста, де в 1840-х, крім Філіпа Гааза, працювало чимало інших живописців, які були шанувальниками дагерротипії.
Дагеротипам, створеним ними, не вдалося дійти до наших часів, лише кілька екземплярів дбайливо зберігають музеї та спеціальні лабораторії.
Гаазу вдалося першому перейти до калотипії. Обидва методи були засновані на срібному йодиді, проте калотипія передбачала можливість отримання не позитиву, а негативу, завдяки якому можна було робити різні відбитки.
Філіпом Гаазом постійно застосовувалися європейські новації.
Згадки в пресі
Так, на сторінках “Одеського вісника” 1856-го знову згадали першого одеського фотографа та Поліцейську вулицю, де розташовувався його фотосалон. Там було сказано, що він виконує стереоскопічні портрети, яким властивий дивовижний рельєф.
Це були перші стереопарні знімки, що користуються величезною популярністю у дев’ятнадцятому столітті та на початку двадцятого століття.
1857-й ознаменувався розробкою Гаазом нового способу фотографій – за допомогою щільної пластикової плівки.
Тоді фотографія була дорогою насолодою, яку міг дозволити собі не кожен.
“Одеським вісником” тривало вираження великої поваги першому одеському фотографу, про якого видання писало тільки, як про досвідченого майстра.
Застосовуючи велику майстерність і любов, він також любив робити знімки одеських видів.
Кінець епохи майстра
Численними синами, доньками та зятями Гааза не успадкували його фотомайстерність, тому справа батька не була продовжена.
Поява нових імен
У 1850-х Одеса дізналася імена нових фотомайстрів – Мориця Гешелеса, Ісіфа Кордиша, Олександра Хлопоніна, Рудольфа Феодорівця, Йосипа-Карла Мігурського.Усі вони були випускниками авторитетних мистецьких навчальних закладів.
Роль наступників
Вище ми згадали про першого одеського фотографа та його відкриття, проте його послідовники змогли також зробити важливий внесок в історію одеської фотографічної справи.
Всім одеським фотографам було вшановано розміщення їхніх знімків у кращих одеських альбомах.
Той, хто встигав усе
Майже одночасно одеська фотографічна арена поповнюється новими талановитими іменами Мігурського, Хлопонина, Феодорівця. Прекрасному фотографу та вмілому підприємцю Мігурському протягом багатьох років вдавалося утримувати магазин, де торгували фотографічним приладдям, а також бути керівником фотографічного інституту, де можна було вивчити фотомистецтво за чималі гроші. Він написав та видав підручник з практичного фотомистецтва, а також займався створенням чудових портретів одеських мешканців та самого міста.
Йосипа-Карла Мігурського багато разів відзначали на заходах, представлених різними міжнародними та вітчизняними виставками.
Реалізація унікального проекту
Іншим корифеєм одеської фотографії – Олександром Хлопоніним власні роботи на виставках не виставлялися. Але завдяки його портретній галереї він заслужив багато похвал та високих відгуків навіть від французів.
Як бізнесмену, Хлопоніну вдалося реалізувати унікальний проект – він домовився з міською владою та на міській земельній ділянці розпочав будівництво двоповерхового будинку в центральній частині Одеси, на розі таких вулиць, як Дерибасівська та Преображенська. Це було його ательє, яке експлуатувалося їм майже 20 років. Цей заклад мав величезний престиж.
Унікальні етнознімки
Живописця та чудового фотографа Рудольфа Феодорівця знали, як чудового портретиста та виконавця ландшафтних фотознімків.
Він був співробітником фотосалонів, якими володіли його більш заповзятливі колеги, і лише в 1862-му він став власником закладу, який успішно працював до 1870-х.
Одного разу в одному з британських міст знайшовся власник більш ніж сорока цікавих етнографічних фотографій, авторство яких належить Рудольфу Федоровцю.
Ми представляємо вам фото, де зображено молоду дівчину в українському костюмі, плече якої прикрашає товста коса.
Ймовірно, фото було зроблено саме для серії етнознімків.
У 1870-х майстром було відкрито ще одне ательє на одній із паризьких вулиць.
Для того, щоб встигати знати справами і в одеському, і в паризькому ательє, фотограф найняв керуючих, які допомагали йому справлятися з двома закладами, розташованими досить далеко. Одеським керуючим став Чехівський.
Провальна ідея
Коли талановитий фотомайстер помер, його дочкою Євою, було прийнято рішення про продовження бізнесу батька. Вона найняла фотографа, який продовжував знімати одеситів, використовуючи марку відомого фотографа. Але такому заходу не судилося здобути успіх.
Несподіваний успіх
Колишнім керуючим Чеховським також було розпочато справу у вигляді власного фотозакладу, який пропрацювали понад двадцять років.
До речі, Василю Чеховському та його родині вдалося приєднатися до одеських фотографічних династій.
Його дружиною Євдокією Платонівною виконували функції фотографістки.
Паралельно з плідною роботою в нашому місті Чеховським було прийнято рішення про відкриття фотосалону в Москві, який став місцем роботи його дружини та синів.
Під час московської діяльності, Чеховським було укладено контракт із одним із успішних фотографів в особі Білоцерківського. Останній також був одеситом, і в нашому місті працювали його родичі в особі батька Аврума і брата Мирона, які також вважалися дуже талановитими фотомайстрами.
Сімейна конкуренція
Говорячи про одеське фотомистецтво, варто також згадати Йосипа й Абрама Вайнштейнів, які імовірно були братами і точно протягом багатьох років володіли одеськими фотосалонами.
Проте дружби між ними не було – вони постійно конкурували.
Йосипом Вайнштейном висловлювалося велике прохання щодо потенційних клієнтів не плутати його, володаря двадцятирічної фотографічної практики з тим, хто є новачком у цій справі. Це він, звичайно, говорив про Абрам.
Проте обидва вони успішно працювали в Одесі протягом багатьох років.
Турецька участь в одеському фотомистецтві
Яскравому фотографу та багатодітному батькові, турецькому підданому Івану Антонопуло, вдалося приїхати до нашого міста в 1871-му та наділити одеську історію своїм яскравим внеском, завдяки створенню чудових портретів та знімків нашого дивовижного міста. Його діти намагалися розпочати свою справу в Одесі, але вже дуже скоро вирішили розпочати жити в Криму, де їм вдалося успішно працювати упродовж багатьох років. Дочці фотохудожника судилося стати дружиною грецького фотографа, який співпрацював із тестем і був керуючим його закладу. А згодом став власником свого фотосалону.
Де почав фотографуватися Пересип?
Не менш цікавим фотографічним кланом вдалося стати Типаспольським. Батьком сімейства був Лев, який відкрив перше фотоательє у 1861-му у місті Полтава, а пізніше поширив свою справу і на Одесу.
Наприкінці дев’ятнадцятого століття він перший наділив фотосалоном одеську робочу околицю, якою тоді вважався Пересип.
Незабаром працьовитому чоловікові вдалося, крім нашого міста, відкрити ательє в кількох польських містах.
Вулиця Дерибасівська, а точніше будинок номер одинадцять, який там був його місцем роботи, де він співпрацював з Горнштейном і Бернарді.
Науму Львовичу, синові фотографа вдалося стати власником херсонського та катеринославського ательє, які принесли йому численні престижні нагороди.
Дворянські фотографи
Яворівські були вихідцями з дворянської родини, проте це не завадило їм зайнятися фотомистецтвом.
Батька сімейства Олександра Яворовского знали, як чудового фотографа, який був власником фотоательє на центральній вулиці міста.
Згодом він почав відкривати секрети фотографічного мистецтва своєму синові, який упродовж двадцяти п’яти років робив фотознімки одеситів на території Міського саду.
Радість усієї Молдаванки
Не менш цікавою сімейною лінією фотомайстрів є Бескіни.
Згодом Бескінів знали в нашому місті, як власників фотосалону. Весь Пересип протягом 1907-1925-х фотографувався лише там.
Пізніше одеське фотографічне середовище дізналося ім’я Григорія Бескіна, який вибрав для своєї діяльності вулицю Дальницьку.
Молдаванка одразу оцінила його талант. Крім цього, молдаванська біднота могла запозичити у майстра для фото безліч атрибутів, які прикрашають непоказний одяг.
Так, фотограф пропонував одеситкам безліч хутряних палантинів, парасольок і т.ін., а одесити могли скористатися тростинками та капелюхами.
Старше покоління одеситів запам’ятало Григорія, як професіонала, в ательє якого протягом 1940-1950-х можна було сфотографуватися лише за квитанцією, а якщо хотілося обійти податки, тоді можна було зробити фото прямо вдома у фотографа.
Фотографії відрізнялися гарною якістю, тому старі одесити довго зберігали їх у своїх сімейних фотоальбомах.
Жіноча заповзятливість
Ревеці Вайц також вдалося заснувати одеський фотографічний клан. Жінка почала фотографувати в 1901-му. Для свого ательє вона обрала вулицю Колонтаєвську.
Завдяки успішному веденню справ заповзятлива дама змогла стати власницею ще двох закладів, місцем розташування яких був Пересип та район Нового ринку.
Там почали працювати її близькі, але господаркою залишалася лише вона.
Сімейний тандем
Братам Померанцям – Осипу, Беньяміну і Марку в двадцятому столітті вдалося успішно зайнятися фотографічною і цинкографічною справою. Марком Соломоновичем пізніше було вирішено перейти тільки на цинкографію, якою він займався, відкривши власний заклад, який також був видавцем “Шквалу” – популярного одеського журналу.
Інші брати до 1930-х займалися фотографією у своєму фотозакладі, який розташовувався на такій одеській вулиці, як Рішельєвська.
Вони назвали ательє “Уніоном”. Мабуть, за допомогою такої назви вони хотіли наголосити на непорушному братському союзі.
У нашому матеріалі нам вдалося розповісти вам лише про кілька одеських першовідкривачів фотографії. Звичайно, їх було набагато більше. Тим паче, що ця справа була доволі прибутковою та вигідною. Тому ті, хто по-справжньому знався на цікавій, і водночас, нелегкій справі фотографування, воліли відкривати власні фотоательє.
Щодо вибору нами саме цих представників одеського фотографічного мистецтва, слід зазначити, а може навіть зізнатися в дечому.
Справа в тому, що нам просто здалося, що спорідненість, сімейність та спадкоємність в аспекті фотографічної справи відіграли в нашому місті ключову роль.
Нам залишається лише здогадуватися про те, якими пристрастями вирізнялася робота кожного згаданого нами закладу. Адже, виходячи з усього, їхні господарі були доволі амбіційними.
Втім, що в той час, що в наші дні, головний чинник будь-якої діяльності представлений все ж таки конкретними людьми, їх порядністю та спорідненими почуттями. І з цим, погодьтеся, дуже важко посперечатися, адже цю просту, але таку важливу істину, здається, нам продиктував сам час, а також невпинний хід історії, який, як відомо, відображається та впливає на геть різні професії, ремесла та справи, в яких може бути задіяна людина.
Фото: viknaodessa.od.ua, 048.ua
