У середині 1930-х років кіностудія “Ленфільм” розпочала зйомки фільму “Воротар”. Фільм мав стати кіновтіленням спортивного життя країни.
Знімався фільм про звичайного хлопця Антона, який працює на завантаженні та розвантаженні кавунів. Він уміло, немов досвідчений воротар, ловить важкі плоди, які часто летять убік від нього. Цю здатність відзначають тренери одного з футбольних клубів країни та запрошують хлопця до справжньої команди футбольних майстрів. так починається футбольна кар’єра Антона Кандідова, який пізніше стане “Воротарем республіки”. Більше на iodessit.com.
Хлопець із причорноморського степу
Для створення фільму досвідчений режисер Тимошенко запросив таких самих акторів, у яких у послужному списку було безліч ролей. Взяти участь у реалізації невигадливого сюжету, в якому переплітаються спорт та життя конструкторського бюро, кохання та дружба, запросили 25-річного актора Григорія Плужника. Хоча він був професійним актором, працював в одному з Харківських театрів, роль у кіно стала дебютною та ще й головною.
Вибравши Плужника на головну роль, знімальна група пішла на певний ризик. Адже не секрет, що фільми, що відбивають повсякденне життя звичайних людей, яких, однак, наводять приклад, були на контролі вищого керівництва країни.
Варто визнати, що Григорій Плужник виправдав довіру. Напевно, це сталося, бо персонаж Антона Кандідова був близьким до Григорія, який виріс серед кавунових полів Херсонської губернії. Можливо, і йому доводилося також ловити кавуни та укладати їх у човни та візки.
Причиною успіху можна також визначити те, що консультував кіноворотаря справжній голкіпер Микола Трусевич, одесит, який, напевно, був знайомий з кавунами, які шанують в Одесі.
Можливо Григорія Плужника надихнув знаменитий марш музику І. Дунаєвського “Гей, воротар, готуйся до бою…”? Це припущення, проте, ніхто не заперечував, не підтверджував.
Образ Антона Кандідова запам’ятався мільйонам глядачів насамперед за його посмішку і, якщо треба, суворий погляд. І, безумовно, те, наскільки правдиво він зобразив вартових воріт.
Фільм відразу став культовим на багато десятиліть навіть хлопчаки 60-70-х років бігли додому, коли мали показувати їхнього коханого Антона Кандідова. А своїх воротарів називали його ім’ям. “Воротар” демонструвався щороку по кілька разів. І, за злою іронією долі, востаннє Григорій Плужник побачив себе у першій своїй ролі за пів року до смерті.
Як у мільйонів людей того покоління, життя Григорія Плужника було поділено війною на “до і після”. До нападу фашистів на його країну він встиг створити низку образів у кіно, хоча вони в жодне порівняння з участю у “Воротарі” не йшли. Так буває, що найперша роль виявляється зоряною. Так було у Варвари Сорогожській, зірка якої спалахнула у фільмі “Василиса прекрасна”, така доля чекала на Григорія Плужника.
До війни з нацистами Григорій Дмитрович зіграв у чотирьох фільмах, у тому числі у картині з простою та місткою назвою “Моряки”. Картину знімали на Одеській кіностудії 1939 року. У ньому наш актор зіграв роль командира лінкора. Попри те, що роль Плужника була не найголовнішою, він зміг показати незворушність командира бойового корабля. В особі персонажа Г. Плужника глядачі побачили морського командира, на якого завжди можуть покластися вищі начальники.
Війна та друга важлива роль
Надалі Григорій Плужник взяв участь у війні 1941-1945 рр., яку вів наш народ із фашистами. Незважаючи на бронь, яка належала акторам, він наполягав на тому, щоб його призвали до чинної армії. Особливо він виявив себе в боях по обороні Сталінграда. Закінчив він війну на території Румунії. А після війни він повернувся на знімальний майданчик.
Досвід, набутий у війні, допоміг акторові добре вжитися в роль гвардії єфрейтора Біденка у фільмі “Син полку”, знятий за однойменною повістю одесита Валентина Катаєва. Це була друга значна роль актора. Тут він зіграв суворого, але справедливого солдата, який знаходить спільну мову з маленьким хлопчиком, який обіцяє провести солдатів територією, зайнятою ворогом. Дуже переконливо грає актор у епізодах, які показують повсякденне життя солдатів на фронті.
У творчій долі актора було лише півтора десятка ролей, з яких дві – головні.
