У середині 1920-х років СРСР відбулися дві події в літературі та кіно, автори яких були натхнені Московським шаховим турніром, який пройшов у 1925 році. Сам по собі турнір мав особливе значення з різних точок зору, оскільки його організатори мали не лише спортивні цілі, а й політичні. Останніх було досягнуто, однак, зараз про літературний бік тих самих змагань. Більше на iodessit.com.
Автор фейлетону “Шахова малярія”, який став основою для фільму про Московський турнір, був молодий письменник Валентин Катаєв. Він народився в Одесі на початку 1897 року, за три роки до того, як у його рідному місті було створено товариство любителів гри на 64-клітинному чорно-білому полі. Того ж року амбітні шахісти Одеси запросили у гості Давида Яновського – одного з найсильніших майстрів тієї епохи. Щоб наголосити на значущості цього запрошення, достатньо сказати, що маестро Яновський був учасником більшості турнірів, які тоді влаштовувалися в Європі. В 1896 він здобув перемогу у Віденському турнірі шахістів того часу, в інших турнірах займав високі місця.
Все почалося із приїзду відомого метра
У листопаді 1900 року 32-річний шахіст все ж таки відвідав місто, якому судилося дати життя багатьом гросмейстерам, тренерам, суддям. У ході свого перебування в Одесі він дав кілька сеансів одночасної гри, зігравши 44 партії, і лише у семи із них програв.
Невідомо, чи знали про ці урочистості шахової думки брати Катаєви, Валентин і Євген (відомий як Євген Петров), але шахова тема отримала відбиття в їхній творчості. Спочатку це був старший брат Валентин, який описав події навколо шахового турніру. Другий брат у співавторстві з Іллею Ільфом помістив шаховий фрагмент роман “Дванадцять стільців”. Багатьом читачам, а потім і глядачам фільму, створеного за цією книгою, запам’яталися деякі репліки цього фрагменту: “Тут стояла тура”, “У мене всі ходи записані. – “Контора пише …”. Вони розійшлися на цитати.
У 1909-1910 роках на Одесу чекала велика шахова прем’єра. Вона приймала великий всеросійський турнір. До міста приїхали численні зірки того часу, а перемогу здобув одесит Борис Верлінський.
Особа Верлінського важлива тим, що він навчив грати у шахи місцевого жителя Петра Геллера, який згодом передав свої знання синові – Юхимові. Той, своєю чергою, став одним із найкращих шахістів свого міста та країни. Окрім того, він став ще й шаховим тренером.
Ще однією значною подією у спортивному та інтелектуальному житті Одеси був приїзд навесні 1916 року Олександра Алехіна, майбутнього чемпіона світу. 13 квітня 1916 року на вулиці Грецькій, 48, у приміщенні Літературно-артистичного клубу він дав сеанс одночасної гри, вигравши 17 партій. Весь грошовий збір пішов на користь шахістів, котрі перебували у полоні німецьких імперіалістів.
Через два дні, ввечері у тому ж приміщенні маестро шахіст провів зустрічі на восьми дошках, граючи наосліп. Результат був разючим: Алехін виграв сім поєдинків, а один зіграв унічию.
Наприкінці квітня гросмейстер від’їхав з місто, але повернувся до Одеси вже у жовтні того ж року. На цей раз його сеанси одночасної гри зі збором коштів були присвячені народу Сербії, який зазнав величезних втрат у Першій світовій війні.
Два чемпіонати
У різні роки Одеса ставала місцем, де відбувалися події найвищого рівня. 1974 року тут пройшов півфінальний матч за світову шахову корону між Т. Петросяном та В. Корчним. Місцем проведення матчу став Український театр, в якому могло вміститися одночасно тисяча сто глядачів. Турботи щодо розміщення гостей взяло Чорноморське пароплавство, яке виділило свою Міжрейсову базу моряків. Гросмейстерів поселили у різних крилах одного поверху в абсолютно однакових номерах.
Як відомо, матч виграв Віктор Корчний. В пам’ять про видатну подію було випущено великим тиражем значки.
Вже ближче до кінця 20-го століття Одеса та її Палац спорту приймали Чемпіонат світу з шахів серед студентів. Це була прем’єра у шаховому світі. Учасників турніру, які приїхали з багатьох європейських країн і навіть із Бразилії та Мексики, зустрів Палац сорту із сучасною на той момент інфраструктурою. Любителі стародавньої гри могли залишити свої машини на сусідній стоянці. На змагання можна було також приїхати громадським транспортом, мережа якого була досить розвиненою.
У перервах між шаховими баталіями учасники турніру побували на екскурсіях, зустрілися із шанувальниками стародавньої гри. Одним із заходів турнірного календаря стала процедура закладання Палацу шахів. У ній взяли участь навіть представники керівництва міста
На жаль, палацу шахів не судилося отримати життя, оскільки він був закладений у країні, яка незабаром припинила своє існування. Про те, що колись збиралися створювати спеціальний шаховий об’єкт, поступово всі забули. Попри це, шахи продовжили своє життя з одеською пропискою. У місті та області постійно з’являються молоді таланти, які досягають серйозних результатів.
