Городища першого тисячоліття та уламки посуду того ж історичного періоду, видобуток солі та вилов риби. Ці властивості характеризують водний простір Одеської області, який давно отримав назву “Куяльницький лиман”. Саме слово “куяльник”, як вважають лінгвісти, має слов’янське коріння. Так у наших давніх предків називався човновий причал, пристань. Це не випадково, тому що дуже давно Куяльник був частиною Чорного моря, а через нього проходив шлях по деяким річкам до берегів Болгарії і навіть Греції.
Є і тюркська версія походження назви лиману, яка ґрунтується на властивостях водойми. Висока концентрація солі у водоймі надає їй густини, “кульяник” перекладається з тюркських мов як “густий”. Більше на iodessit.com.
Диво у передмісті Одеси
За сотні років існування водоймища бактерії, які живуть у ньому, сприяли появі на дні грязі (мулу), що має цілющі властивості.
Особливі процеси супроводжували воду лиману. Відділення лиману від моря призвело до появи насиченого сольового розчину – ропи. Вона містить велику кількість мікроелементів.
Завдяки такому унікальному поєднанню, у 19-му столітті Куяльник став центром тяжіння для тих людей, які страждали від різних захворювань. Спектр цих недуг був дуже широким: від нервових розладів до хвороб суглобів.
Розташований лише за півтора десятка кілометрів від центру міста, відвідування курорту було дуже вигідною справою. Тут можна було отримати те, за чим пацієнти, у тому числі й одесити, їздили до німецького Баден-Бадена або, наприклад, до чеських Карлових Вар. Більше того, згодом на Куяльник потягнули європейці. Їх манили наше спекотне сонце, клімат та морське повітря. Крім того, отримати курортні послуги на Куяльнику було дешевше, ніж у вишуканих та відомих курортах Заходу.
Поява Куяльника як курортної зони стала можливою завдяки діяльності та науковому пошуку відомого вченого Ераста Андріївського. У 30-х роках дев’ятнадцятого століття він досліджував лікувальні властивості ропи та мулу і зміг переконати міську владу створити лікувальний заклад – один із перших курортів Російської імперії. Згодом на ньому з’явилися стаціонарні будови з каміння. Тривалий час лиман називався Андріївським на честь його засновника та натхненника.
Куяльник: що було й що стало потім
До революції жовтня 1917 року поїздки на Куяльник були привілеєм заможних людей. Про це говорять ціни того часу. Хоча будь-який пацієнт міг зупинитися у мебльованих кімнатах, їх тарифи на половину сезону досягали 75 рублів. До послуг також входили обіди вартістю від 60 коп. до 1 карбованця.
Згодом курорт із сезонного перетворився частково на цілорічний. З невеликої грязелікарні Куяльник став комплексом, який об’єднав у собі кілька самостійних санаторіїв. Кожен з них мав свій профіль. Наприклад, у санаторії імені Семашка за допомогою грязей лікували захворювання кісток та суглобів, а також периферичної нервової системи.
Був окремий санаторій, в якому можна було отримати лікування у разі, коли хворий страждав на захворювання ортопедичного характеру.
Як і все місто та його околиці, Куяльник значно постраждав у роки війни 1941-1945 років. Гітлерівці підірвали дамбу, внаслідок чого було затоплено 18 гектарів курортної зони. Вони вивели з ладу грязелікарню, зруйнували майже всю інфраструктуру.
Вже в післявоєнні роки курорт заново відбудували. Значно збільшилася пропускна спроможність грязелікарні. Було впроваджено нові, більш ефективні методи лікування.
У 1970-ті роки тут було споруджено новий курортний комплекс на 4 тисячі місць. До нього було включено семиповерховий будинок поліклініки та чотири 16-поверхові спальні корпуси на 1 000 ліжок кожен. Завдяки цим серйозним змінам, Куяльник став одним із найпопулярніших курортів Радянського Союзу.
