29 Березня 2024

Як майбутній механік одеського телеграфу надихнув Едісона

Related

Британець Джекобс – провідний одеський футболіст початку двадцятого століття

Німці та французи, поляки та прибалти, представники інших етносів...

Поповнити Київстар з будь-якого пристрою зі швидким зарахуванням грошей на рахунок у City24

Поповнити Київстар При необхідності швидко поповнити Київстар, зробити це можна,...

Жіночі кросівки – втілення елегантності та високих технологій

Зануртеся в захопливий світ стилю та комфорту, де кожен...

Які шорти adidas вам потрібні?

Спортивна форма – це неймовірно важлива частина тренувань, яка...

Share

Далеко не кожен з одеситів, що проходять вулицею Дідріхсона, цікавився особистістю людини, на честь якої вона названа. Але ж саме на цій вулиці, у двадцятому столітті жив відомий інженер, який значно удосконалив електричну лампочку. Щоправда, в ті роки вулиця називалася Інститутською.

Василь Федорович Дідріхсон з’явився на світ навесні 1851 р. неподалік латвійського міста Мітава. Його батько працював годинникарем (звідси, мабуть, зародилася тяга нашого героя до інженерної творчості). Більше на iodessit.com.

Молодий інженер з талантом винахідника

Закінчивши реальне училище, Дідріхсон влаштувався в столичній оптико-механічній майстерні “Оскар Ріхтер”. Майстерня виробляла широкий асортимент товарів: від біноклів до хімічних ваг. Ця фірма користувалася великою популярністю, крім того, її продукцію рекомендувало Міністерство фінансів.

Після цього молодий інженер працював в електротехнічній майстерні, яку тримав рідний брат. Там він власними руками створював складні телеграфні та електричні прилади.

У ті роки серед клієнтів майстерні можна було помітити чоловіка середніх років, з пишними вусами і одягненого за останньою модою. Це був інженер Олександр Лодигін. Помітивши талант Дідріхсона, 1873 року він запросив інженера-початківця перейти до нього в помічники.

Дідріхсон виступив із пропозицією щодо ретельної герметизації та вакуумування лампової колби, що давало лампі змогу вже горіти не 30 хвилин, як раніше, а цілих чотириста годин, тобто у 800 разів довше.

Уже в 1875 р. лампи вперше було застосовано в Петербурзі для тривалого освітлення великої торгової точки “Юлій Флоран”, у якій продавали білизну. Вони також дуже допомогли під час будівництва одного з петербурзьких мостів, під час підводних робіт під час ремонту кесона.

Однак найбільш пам’ятним моментом стало освітлення Одеської вулиці в Петербурзі. У такий спосіб було продемонстровано здібності першої у світі лампи розжарювання, застосовної з метою освітлення. Сам же Лодигін запропонував Дідріхсону взяти патент на цей винахід.

Через рік Дідріхсон попросив американського винахідника Томаса Едісона написати відгук на кілька своїх ламп. Заокеанський фахівець був вражений винаходом свого молодшого колеги. Майже одразу він помчав у банк, де йому надали позику для розробки “своєї” лампи, але на основі технологічних знахідок Василя Дідріхсона.

Таким чином, вийшло, що Василь Дідріхсон зробив неоціненний внесок у розвиток наукових знань та їхнє застосування в повсякденному житті.

Однак творчий запал двадцятидворічного винахідника був заглушений відмовами у фінансуванні урядом його проєктів. Імперія готувалася до війни із заморським сусідом – Османською імперією, а, як відомо, війни – одна з безглуздих справ.

Після низки відмов, він вступає на роботу механіком телеграфної справи в Петербурзі. З початком війни з османами його призивають в армію, де також стали в пригоді його знання і навички. Під час Текінського походу був польовим телеграфістом.

Десятків років служби Одесі

А 1878 року, згідно з розпорядженням телеграфного департаменту, вченого з бойовим досвідом переводять до Одеси, яка стала для нього другою домівкою. У чорноморському місті він працював звичайним механіком у галузі телеграфу. Хоча він припинив свої спроби вдосконалити електричні прилади, набуті раніше знання дозволили йому вдосконалити підхід до виконання його повсякденних обов’язків.

Треба сказати, що Василь Федорович був людиною з активною життєвою позицією. Так, наприклад, 1905 року він був учасником страйку поштово-телеграфних працівників і навіть був обраний до страйкового Комітету Одеського поштово-телеграфного округу.

Як то кажуть, дивно, але факт. Далекий від питань лінгвістики, інженер Дідріхсон став одним із співзасновників одеського товариства “Есперанто”.

У 1916 році Василь Дідріхсон після сорока років служби у відомстві пошти і телеграфу виходить на пенсію. Але й тут активний характер ученого не дає йому спокою. Він починає думати про те, як в Одесі, розвиток якої часом випереджає розвиток науки, економіки та освіти, забезпечити формування власних кадрів.

У 1923 році його мрії стали реальністю. В Одесі було відкрито Одеський електротехнікум зв’язку, випускники якого здобували інженерну освіту. У створенні унікального навчального закладу безпосередню участь брав Дідріхсон.

Роки брали своє, здоров’я Василя Федоровича стало погіршуватися. У нього настав параліч ніг. Але великий винахідник не падав духом і продовжував працювати.

У липні 1930 року вченого не стало. 13 липня 1938 р. депутатський корпус Одеси ухвалив рішення перейменувати Староінститутську вулицю, на якій проживав великий інженер, на його честь. На будівлі № 9 було встановлено меморіальну дошку, а 1953 року Інститут зв’язку, створений на базі електротехнікуму, до чого доклав зусиль Василь Федорович, переїхав до нового корпусу на вулиці Ковальській.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.