У наші дні в Ізмаїлі проживають двоє унікальних пенсіонерів. Ці люди не за фільмами та книгами, а на власні очі бачили те, що відбувалося на нашій землі 80 років тому. Ці люди – учасники війни 1941-1945 років. Більше на iodessit.com.
Телеграфістка Віра
Сьогодні мешканці Ізмаїла Вірі Федорівні Янковській 99 років. Що таке війна, вона дізналася у 20-річному віці, хоча знаходилася у середньоазіатському місті Джамбул, далеко від лінії бойових дій.
З 1943 до 1945 року була її безпосередньою учасницею. З 1943 до грудня 1945 р. дівчина служила на Третьому Білоруському фронті, в 109-тому окремому полку зв’язку. Вона забезпечувала безперебійне телеграфне сполучення між військовими частинами у період визволення Білорусії та боїв біля Східної Пруссії. Була удостоєна низки медалей.
Після закінчення війни, коли дівчат демобілізували насамперед, зв’язківець Віра оселилася в Ізмаїлі. Тут вона стала служити на Дунаї, хоч уже без військової форми. Вона була завідувачкою секретного діловодства, старшим економістом з обліку казарменого інвентарю та обладнання квартирно-експлуатаційного відділу у знаменитій Дунайській військовій флотилії.
В Ізмаїлі Віра Федорівна вийшла заміж, а коли з 1956 року чоловік був у відрядженні в Румунії, Віра Федорівна був з ним.
У 1959 р. Віра Янковська опинилася знову на Дунаї. У Дунайському пароплавстві вона працювала на різних посадах, у тому числі тих, які мали сувору секретність.
У сім’ї Віри Федорівни та її чоловіка виросли троє дітей, життя яких присвячене морському транспорту. У місті на Дунаї прізвище “Янковські” стало, як сьогодні кажуть, брендом, символом працьовитості та сумлінності.
Автоматник Михайло Сидорушкін
В Ізмаїлі проживає ще один учасник бойових дій 80-річної давності – 94-річний Михайло Полікарпович Сидорушкін.
Уродженець Придунав’я, Михайло зустрів війну в молодому віці. Служити йому довелося у 322-му стрілецькому полку автоматником. Воював на 2-му Прибалтійському та 1-му Білоруському фронтах, беручи участь у звільненні частини Прибалтики, Польщі. Закінчив війну у Німеччині. Пам’ять про битви із нацистами назавжди залишилася в ньому у вигляді бойових нагород та рубців на серці, до яких, втім, ветеран звик.
Після війни, як і Віра Федорівна, Михайло Полікарпович приїхав до Ізмаїла, де багато років працював електриком у будівельних організаціях. На пенсію вийшов після роботи у Пересувній механізованій колоні №224.
З думками про нову війну…
Не думали сьогоднішні ветерани про те, що до їхніх будинків знову прийде війна, а доведеться його захищати правнукам.
Ніколи б не подумав, що Росія піде на Україну повномасштабною війною, говорить зі сльозами на очах вже в наші дні Михайло Полікарпович. Ветеран сподівається, що найближчим часом Україна переможе ворога, як він сам та його товариші 77 років тому.
Війна, яку сьогодні нав’язали східні сусіди, не завадила привітанню з днем перемоги в тих битвах, у яких брали участь наші ветерани. 9 травня у гості з квітами та словами подяки завітали воїни-прикордонники та представники організації “Берегиня”.
Використані матеріали ІА Юг-Today