Кінна вулиця та Старокінний базар. Ці дві назви повністю відбивають роль коней, яку грали ці благородні тварини історія нашого міста. На них доставляли воду та камінь черепашник. В Одесі був розвинений транспорт на кінній тязі – конка. Жоден краєзнавець не скаже, скільки тонн вантажів та мільйонів людей перевезли конячки, пише iodessit.com.
Суспільство на користь розведення племінних коней
Шану і повагою до чотирилапих помічників людей спонукав останніх створити Новоросійське товариство заохочення кіннозаводства. Штаб-квартира цієї організації розташувалася в Одесі, на Сабанєєвому мості, 3
Наприкінці 1880-х років міська влада задовольнила клопотання любителів перегонів на конях, виділивши 50 десятин землі в районі сьогоднішньої Військової академії. Вибір упав на територію, на якій у 1882 році зусиллями одеського мецената Павла Ралі було розбито бігове коло, трибуни та стайні.
У ті роки стверджували, що бігова доріжка іподрому нашого міста була найшвидшою в Російській імперії, тобто саме на ній коні бігали швидше, ніж будь-де; а одеські стрибки були дуже популярні у світі кінного спорту. Іподром відвідували різні гості, включаючи членом імператорського будинку Романових і перського шаха.
Восени 1917 року, на базі іподрому було організовано Перший державний розсадник племінних коней при Одеському губернському земельному відділі. У місті, як і в країні, було багато труднощів. З 1918 по 1920 роки влада переходила з рук до рук, але розвиток конярства практично не припинялося.
З 1947 року Одеський іподром на довгі роки закріпив за собою право називатись “фабрикою скакових рекордів”. За офіційними статистичними даними, 92% усіх рекордів стрибків і бігів, що проводяться в СРСР, було зафіксовано саме на 4-й станції Великого фонтану.
Хто був у суспільстві
Громадська організація об’єднала тих, хто любив коней та все, що з ними пов’язано. У її складі були люди різних професій та звання. Сприймалося це громадське об’єднання дуже серйозно не лише в Одесі, Херсоні та в інших містах Причорномор’я. До неї з повагою належали у столиці імперії. Її опікуном довгий час був Вел.Князь Павло Олександрович – син імператора Олександра Другого.
Опікун товариства був бойовим офіцером, який командував рядом військових частин, зокрема кавалерійських. Як бачимо, найясніший генерал міг поєднувати службу в армії та громадські турботи.
Можливо, любов до стрибків, розведення нових порід коней передалася синові Великого Князя Дмитру. Дмитро Павлович пішов стопами батька. Домогтися генеральських погонів йому, щоправда, завадили революції. Проте йому удалося інше. Цей відчайдушний юнак брав участь на Олімпійських іграх у Стокгольмі (1912), хоча найвищих результатів не досяг.
Цікаво звернути увагу, що віце-президентом товариства був Артур Антонович Анатра. Діяльність цієї поважної людини поширювалася на багато аспектів життя міста. Він відомий, перш за все, своєю активною участю у створенні вітчизняного повітроплавання. В Одесі, як ми бачимо, він також займався питаннями створення кінних заводів та багатьма іншими аспектами, які хвилювали місто та його громадськість.
Коні в обороні Одеси та її звільненні
Свою особливу роль коні у дні війни з фашизмом, коли протягом серпня – жовтня 1941 року Одеса була у повній ізоляції на суші. Незадовго перед тим, на початку липня під керівництвом генерал-майора І.Є. Петрова була сформована перша кавдивізія. Її бійці та командири зробили значний внесок у оборону міста, незважаючи на те, що це була, як тоді говорили, війна моторів. В обложеній Одесі моторів якраз не вистачало. З цієї причини коні були використані не лише в атаках на ворога, а й як незамінна тяглова сила.
Не можна применшити роль чотирилапих воїнів у визволенні нашого міста навесні 1944 року. Тоді Одесу та область звільняли кавалерійські полки та ескадрони, якими командував генерал Плієв. Багато з цих коней та їхніх кавалеристів потім звільняли Угорщину, а закінчили свій бойовий шлях у Чехословаччині.
Нині, на жаль, кінний спорт став привілеєм дуже заможних людей. Іподром активно забудовується новими висотками. Самих же коней можна побачити хіба що у приватних школах та на вулицях. Запряжені подібно до карет, вони використовуються в оформленні весіль, іноді – екскурсій по місту.
