Одеса завжди була містом талантів. Різні періоди історії нашого міста дарували світові нових геніїв музики, кінематографа, літератури, науки і, звичайно, живопису.
У нашому матеріалі на iodessit.com, з посиланням на Vogue, ми розповімо про п’ятьох одеських художників, долі яких були сповнені складних перипетій, проте їм вдалося гідно пережити їх та продовжити творчий шлях.
Художник №1. Одесит із італійським псевдонімом
У двадцятому столітті в одній із українських єврейських сімей народився хлопчик, якому вдалося стати відомим у всьому світі. Але з прізвищем Файнзільберг знайомий не кожен, зате про французького художника Сандро Фазіні знають усі.
З ранніх років хлопчик став цікавитись мистецтвом і ще в юні роки почав малювати для багатьох журналів.
Саме коли юний одесит створював журнальні замальовки та обкладинки, він уперше задумався про псевдонім.
В Одесі новоявленому художнику вдавалося проявляти себе у напрямі авангарду, а також у фотографії. Проте з приходом революції 1917-го у міській культурній сфері розпочався тяжкий період.
Тоді одесит прийняв рішення про еміграцію і вирушив до французької держави. Там юнак доволі гучно заявив про свою персону, і увійшов до числа успішних паризьких художників та експериментальних фотографів.
Проте пізніше ситуація знову загострилася, коли до влади прийшов Гітлер. Художники-євреї стали терпіти переслідування, а результати їхньої творчості знищувалися. В 1942-му одесит був заарештований і страчений в Освенцімі.У рідній Одесі про життя художника дізналися нещодавно, але тепер він входить до числа українських митців.
Художник №2. Яскрава представниця абстракціонізму
Абстракціоністку Соню Делоне знають, як яскраву та неординарну особистість.
Попри спірні моменти її біографії, нещодавно з’ясувалося, що художниця з’явилася на світ у нашому місті в 1885-му.
Дитячі роки, які вона провела у мальовничих місцях передмістя Одеси, змогли раз і назавжди визначити світогляд дівчинки.
У п’ятирічному віці дівчинка втратила батьків, і її вихованням зайнявся дядько. Він сприяв тому, що племінниця побувала у багатьох країнах та вивчала творчість світових художників.
У двадцятирічному віці одеситка прийняла рішення про переїзд до Парижа. Там вона стала дружиною однієї з відомих абстракціоністів, і розпочала свої експерименти з формою та кольором, які призвели до створення нової течії – орфізму.
Коли почалася Перша Світова війна, художниця почала переїжджати з країни в країну, але її творчість не зупинялася ні на мить.
Після повернення до французької столиці одеситка зайнялася створенням картин, посуду та інших предметів мистецтва.
В 1941-му жінка стала вдовою, і від горя вона почала працювати вдвічі більше. Багато її робіт презентуються у стінах Лувру, і вона є першою художницею, чию прижиттєву виставку провели у цьому легендарному музейному закладі. У нашій країні картини одеситки дуже цінуються, а одну з них можна побачити в Одеському музеї сучасних мистецтв.
Художник №3. Талант, який був змушений виїхати
Двадцяте століття було непростим часом для одеських художників, адже безпеку можна собі гарантувати лише еміграцією.
Петром Нілусом робилося все, щоб не їхати з рідної країни, адже він відчував до неї велику любов.
З Одесою митець мав прямий та безпосередній зв’язок, адже саме у нашому місті у дев’ятнадцятому столітті розпочався його творчий шлях. Його вчителем став Кіріак Костанді, а пізніше він увійшов до Південноруського художнього товариства та заснував Одеське літературно-артистичне товариство.
Художник увесь час видавав журнали та проводив виставки.
Був період, коли Петро навіть розпочав співпрацю з більшовицьким рухом, проте цим він лише на деякий час відстрочив майбутній від’їзд.
Пізніше, через репресії, Петром Олександровичем було прийнято рішення про переїзд до французької столиці. Там його романтичним роботам вдалося набути великої популярності, а художник провів величезну кількість виставок, але до Одеси він не повертався вже ніколи.
Художник №4. Одесит, чий дар довелося приховувати
Михайлу Жуку, вдалося стати по-справжньому яскравим українським художником-новатором. У своїй творчості він застосовує офорт, ксилографію та лінографію, які колись були не зовсім зрозумілі публіці.
Протягом усього свого життя Михайлом Івановичем була проведена лише одна виставка. Одесит вирішив займатися творчістю ще в дитячі роки. Для вивчення образотворчого мистецтва, в 1896-му тринадцятирічний хлопчик поїхав до Києва. Після цього він став студентом Петербурзької академії мистецтв, але його батько був засланий до Сибіру, тому молодому художнику довелося продовжити навчання в Кракові.
Завдяки чудовій успішності, одесит багаторазово був відзначений грантами, але всю зароблену суму грошей він витратив на те, щоб звільнити батька.
У нашій країні Жук створював портрети діячів культури, а також займався оформленням книг та журналів.
Окрім цього, він був одним із педагогів Одеського політехнікуму мистецтв.
У 30-х одесит був заарештований НКВС, тому він змушений був закінчити зі своєю пристрастю – портретами. У той же час Михайло став приділяти велику увагу викладанню та кераміці, приховуючи свій дар до самої смерті.
Художник №5. Ще одна жертва більшовизму
Теофіл Фраєрман також довелося пройти через багато труднощів.
Він народився в 1883-му в місті Бердичів, але незабаром після цього його родина переїхала до Одеси. Дорослі, хлопчик став підробляти маляром, але не переставав мріяти про живопис.
Мріям властиво збуватися, і ось, юнак став одним із учнів Костанді. Після чотирьох років навчання він переїхав до Мюнхена, а потім до Парижа, де почав навчатися у художній школі. Його роботи здобули велику популярність.
В 1917-му він приїхав до нашого міста через те, що захворіла мати.
Назад він уже не повернувся.
На Одещині він приєднався до одного з художніх товариств, а згодом митець очолив Музей західно-східних мистецтв.
У 1930-ті Фраєрмана звинуватили в тому, що він космополіт. Через це його звільнили, а колеги відвернулися від нього.
До останніх днів свого життя митець боявся демонструвати свої роботи, боячись чергових проблем.
У наші дні його роботи мають величезну цінність.
