В епоху існування доцентрових сил, коли все найкраще мало представляти столицю СРСР, представникам провінції важко було заявити про себе. Так було майже завжди. Ця тенденція характеризувала, наприклад, футбольне господарство СРСР, коли тренер збірної країни мав представляти Москву. Більше на iodessit.com.
Останні матчі країни, що пішла.
Звісно, були тренери, які представляли інші міста. Насамперед тут варто відзначити Валерія Лобановського та Анатолія Бишовця. З першим збірна зіграла найбільшу кількість матчів – 77, Анатолій Федорович, своєю чергою, був останнім тренером збірної СРСР.
Перед тим, як розділитись на збірні незалежних держав, збірна під його керівництвом змогла засмутити своїх суперників. Результат справді вражає: дві нічиї з Аргентиною та Італією (рахунок обох матчів: 1-1), вольова перемога над Швецією (3-2, на її полі) і, нарешті, великий виграш у матчі з Кіпром (4-0).
Віктор Прокопенко – перший тренер збірної молодої країни
З 1992 року все змінилося. В Україні почав формуватись свій чемпіонат, керівники футболу зайнялися питанням комплектування збірної. Вже навесні збірна вирушила до Ужгороду для проведення товариського матчу з командою сусідів – Угорщини.
Перший в історії футболу незалежної України двобій відбувся 29 квітня. На жаль, наша команда поступилася сусідам із рахунком 1-3. Проте перша гра стала знаковою, зокрема, для одеського футболу.
Насамперед головним тренером збірної був на той момент одесит Віктор Прокопенко, хоча спочатку більшість схилялася до кандидатури Валерія Васильовича Лобановського. Той був згоден, але не міг залишити збірну ОАЕ до закінчення контракту із нею. У результаті після серії переговорів було вирішено призначити одеського тренера Прокопенка.
Слід зазначити, що це було дуже сміливе рішення, адже до цього Віктор Євгенович тренував лише клубні команди. Він очолив збірну в той момент, коли це відмовилися зробити досвідченіші наставники.
До складу головної команди зовсім юної країни наш тренер запросив сім гравців “Чорноморця”, тренером якого був на момент. Один із них, Іван Гецко, провів єдиний м’яч, але найперший в історії збірної України!
На жаль, два наступні матчі також не принесли перемоги. Поєдинок зі збірною США завершився нульовою нічиєю, а 26 серпня 1992 року збірна знову поступилася угорцям, цього разу на полі сусідів. Матч був програний, хоча українці відкрили у ньому рахунок.
Після трьох матчів Федерація футболу України вважала за неможливе подальше перебування В.Є. Прокопенка на посаді головного тренера збірної. Хоча це був скоріше акт розпачу, ніж здорового глузду. Чиновникам від футболу хотілося, щоб збірна країни одразу досягла високих результатів. Але це було неможливо, адже, наприклад, перед першим матчем наші футболісти зустрілися разом… за добу до нього. Від повного розгрому врятувала зіграність футболістів, які виступали в одному клубі. Саме цим, скоріш за все, можна пояснити гол Івана Гецка.
Леонід Буряк: перемоги, які не змогли стати вирішальними
Леонід Буряк (фото з сайту)
З моменту перших матчів збірної минуло 10 років, коли її очолив ще один одесит – Леонід Буряк. На відміну від Прокопенка, у багажі Буряка був певний досвід тренерської роботи у збірній як помічник Йожеф Сабо.
Призначаючи Буряка на посаду головного тренера, Федерація футболу поставила перед ним завдання пробитися до фінальної частини Чемпіонату Європи 2002 року. Підготовка до основних матчів розпочалася з поразки від збірної Японії в першому для Буряка-тренера матчі.
У рамках відбіркового турніру “жовто-блакитним” вдалося зіграти з рахунком 2-2 в Єревані в першому матчі. Надалі наші футболісти взяли гору над греками, які стали чемпіонами Європи 2004 року. Все це сталося на тлі невдачі, яка трапилася з нашою командою вже наприкінці турніру. Третє місце у відбірковій групі не дало змоги вийти у фінальну частину. Леонід Буряк покинув збірну.
Головну команду країни тренували інші фахівці, пов’язані з одеським футболом. Розповідь про них чекає на свою чергу.
