Кожен успіх відрізняється своїми передумовами, а кожен фініш – своїм стартом.

В Одесі завжди заохочували все, що пов’язано зі спортом, а також розвиток спортивних якостей у характері молодих одеситів.

Футбол, фігурне катання, баскетбол, плавання, фехтування, карате, бокс, гімнастика, і звичайно, волейбол – усім цим із задоволенням займалися одеські діти. Причому нерідко такі заняття приводили юних спортсменів до справжньої перемоги та визнання.

Волейбол був тим видом спорту, в якому однаково успішно проявляли себе як хлопчики, так і дівчатка. Завдяки старанням тренерів, із них виходило виховувати справжніх лідерів та призерів різних змагань.

В 1949-му почала своє існування легендарна одеська дитячо-юнацька спортивна школа номер два. Саме з неї одеському волейболу судилося розпочати свою захоплюючу історію.

Докладніше про це у нашому матеріалі iodessit.com, з посиланням на odessa-life.od.ua.

Одеські волейбольні зірки

У радянський період про одеський волейбол знали не лише по всій країні, але й у всьому світі. Напевно, кожен знайомий із іменами Едуарда Сибірякова, Георгія Мондзолевського, Віктора Михальчука та Валентини Мішак. Цим одеситам вдалося по-справжньому прославитись на весь світ.

З чого все почалося

Одеський волейбол розпочинався з того, що 1949-го в синагозі за адресою Пушкінська, сорок дев’ять заснували дитячо-юнацьку спортивну школу номер два.Через тяжке повоєнне становище керівництво держави не могло дозволити собі витрачати гроші на те, щоб звести нові спеціалізовані волейбольні та баскетбольні зали. Крім того, релігійну нетерпимість на той час також ніхто не скасовував – для шкіл зазвичай виділяли приміщення, які до цього належали церквам, синагогам, костелам…

За словами одеського волейбольного тренера Павла Рибка, неправильно вважати, що до заснування дитячо-юнацької спортивної школи номер два волейбол в Одесі був відсутній.

З кінця весни та майже до середини осені літні майданчики були сповнені одеситів, які грали у волейбол. Такими майданчиками було наділено всі стадіони, санаторії та інші рекреаційні заклади. На стадіоні Чорноморець східну трибуну глядачі заповнювали повністю. Навіть на футбол не збиралося стільки людей.

Але якщо говорити про систематизований дитячий волейбол, то, в принципі, він був відсутній. Це правда.

Всі гравці були любителями, які могли грати лише у вільні години.

До речі, серйозний гравець відрізняється від новачка дуже просто. Новачки воліли носити форму в сітках, а у досвідчених хлопців були спеціальні валізки.

Талановитий тренер

Олександра Костянтиновича Дюжева в місті знали, як “хрещеного батька” молодих спортсменів.

Він був фронтовиком і мав поранення ноги, та його неймовірна енергія буквально заражала молоде покоління волейболістів. Він був у постійному пошуку юних обдарувань.

Георгію Мондзолевському запам’яталося, як першому волейбольному тренеру дитячо-юнацької спортивної школи номер два вдалося “вирахувати” крім нього самого ще одну зірку одеського волейболу, яким виявився Аркадій Гройсман. На території двору хлопці грали за допомогою набитої ганчірками панчохи, яка стала імпровізованим м’ячем. Хлопчики перекидали йогр через мотузку для білизни. Цієї хвилини поряд проходив Дюжев, який побачив хлопців, поділився з ними кількома прийомами і запропонував записатися в дитячо-юнацьку спортивну школу номер два. Внаслідок цього Мондзолевському пощастило “дорости” до олімпійського чемпіона, а Гройсману – до статуса відомого тренера.

Про перші тренування

За спогадами одного з одеських волейбольних тренерів Миколи Загорюка, спочатку тренування проводилося таким чином, що на території майданчика збиралося близько вісімнадцяти людей, які займалися натягуванням сітки, надуванням м’яча, розминкою, і нарешті – самою грою. Пізніше тренування набули систематичного характеру.

Доленосний удар

Великий волейболіст повинен окрім таланту, мати гарне здоров’я та працьовитість. А ще бажано опинитися в потрібний час у правильному місці. Це ми про олімпійського чемпіона Едуарда Сибірякова, тренером якого був Бернард Маркович Шуровецький. З раннього віку майбутній чемпіон захоплювався баскетболом. Можливо, це захоплення зробило б із нього відомого баскетболіста, але одного разу він потрапив на волейбольне тренування. Щойно він увійшов до зали, в нього випадково влучили м’ячем. Хлопець, захищаючись, виставив руку. В результаті, вибитими виявився один із пальців. Едуард настільки розлютився цим випадком, що вирішив довести всім, що вміє справлятися з блокуванням подач. Так він опинився у волейбольній секції і таки зміг усе довести.

Одеська хитрість

До найбільш знаменитих тренерів дитячо-юнацької спортивної школи номер два слід віднести Євгена Георгійовича Горбачова. Як усі справжні одесити, щоб перемогти, він міг вигадувати різні хитрощі.

Так, у 60-ті міжнародна арена визнала першість за японською збірною. Вони перші стали практикувати прийом м’яча, використовуючи внутрішній бік рук, і тоді їх вважали сильними суперниками.

Їхні тренування завжди проходили за зачиненими дверима, щоб ніхто не дізнався про їхні секрети. Натомість Євгену Горбачову, який тоді консультував радянську збірну, вдалося пробратися до приміщення зали та попросити робітників, щоб ті завалили його безліччю тренувальних матів. З-під них він протягом кількох годин вів фотозйомку.

За весь період свого існування дитячо-юнацька спортивна школа номер два вивела в світ чимало талановитих спортсменів, які стали справжньою гордістю Одеси та України. Випускники цієї школи неодноразово проявляли себе на Олімпійських іграх, посідаючи там призові місця. Також волейболісти, які розпочинали свій спортивний шлях в одеській дитячо-юнацькій спортивній школі номер два, згодом увійшли до числа найкращих міжнародних майстрів спорту, і стали по-справжньому визнаними та успішними спортсменами. 

Фото: odessa-life.od.ua