Цього одесити знали, як чудового боксера, техніка якого буквально вражала. Проте підкилимні ігри завадили йому виконати свою найзаповітнішу мрію.

Докладніше про одного з найталановитіших спортсменів Одеси – у нашому матеріалі iodessit.com, з посиланням на ua.tribuna. 

Ранні роки

Семен Трестін з’явився на світ в 1940-му в Одесі. Його дитинство було доволі складним. Батько помер у бою за Сталінград, а матері довелося одній виховувати двох дітей – Семена з його старшою сестрою.

Місцем проживання сім’ї майбутнього боксера була Молдаванка, яка є не дуже спокійним одеським районом, але нікому й на думку не спадало, що з Семена може вирости бандит. Шкільні бійки, звичайно, в хлопчика траплялися, але його головною мрією було стати боксером.

Коли Семен закінчив сьомий клас, вирішив піти зі школи, щоб допомагати матері. Адже жінці доводилося весь час працювати, щоб діти нічого не потребували.

Початок боксерського шляху

У чотирнадцять років Семен почав вчитися ремонтувати побутову техніку, закінчив відповідні курси і пішов працювати в одну з міських майстерень. І лише через два роки, в 1956-му, він став відвідувати боксерську секцію при спортивному товаристві “Динамо”.

Напередодні свого призову до армії Семен вирішив перейти до “Спартака” і змінити тренера.

А коли його призвали, тренера потрібно було знову змінювати, адже в статусі військовослужбовця Семен не кидав тренувань, і став учасником національних турнірів.

Всі захоплювалися вмінням одесита, що виражалося в захисті та веденні розумного поєдинку, а не в розв’язуванні бійки.За допомогою жорстких відповідей на атаку суперника, постійних зсувів та відмінного почуття суперника, Семен, ще перебуваючи в армії, двічі став чемпіоном України та володарем призових місць.

Успішний тандем тренера та підопічного

Коли Семен повернувся з армії, він знову почав тренуватися в товаристві “Динамо” та з новим тренером.

Іллею Львовичем Матусевичем було дано хлопцю пораду щодо переходу до напівлегкої категорії. Це допомогло Семену стати ще сильнішим і збільшити потужність своїх атак.

Далі на нього чекав шлях до розвитку та успіху. Семен з Іллею Львовичем не шкодували часу для індивідуальних тренувань, відпрацьовуючи пересування, багатоударні комбінації та захист. Такий тандем тренера та підопічного виявився ідеальним. Вони займалися вивченням стилю всіх потенційних конкурентів, і навіть плануванням спеціальних дій у разі бою з кожним із них.

Неймовірний успіх

Семен отримав прізвисько “непереможний Трестін”. Його контратаки були набагато швидші, ніж реакція опонента. З двохсот шістдесяти двох поєдинків, одесит мав лише чотирнадцять поразок.

Він отримав титул українського восьмиразового чемпіона, фіналіста та призера чемпіонатів Радянського Союзу, а також став членом радянської боксерської збірної.

Одеситу вдалося завоювати звання першого радянського боксера, який став володарем нагороди, представленої “Боксерським Оскаром”. Його отримував найкращий боксер міжнародного турніру у місті Белград. Однак на Олімпіаді Семену так і не пощастило проявити себе.

Коли сумнівів у силі Трестіна більше не залишилося ні в кого, його запросили до Москви.Але він відмовлявся, бо був прив’язаний до рідної Одеси.

Про своєрідну помсту

В 1968-му Семен знову показав відмінні результати під час чемпіонату Радянського Союзу, і його прийняли до державної збірної.

Його навіть почали готувати до Олімпіади в Мехіко. Проте напередодні від’їзду одеситу сказали, що він не поїде на змагання. При цьому причина так і не була вказана.

Внаслідок цього на турнірі золото вдалося завоювати мексиканцю, а радянським боксерам не вдалося увійти навіть до першої трійки.

За словами спортивних діячів на той час, те, що підсумкова збірна обійшлася без Семена, та його чотирнадцять поразок – це щось на кшталт своєрідної помсти через те, що він відмовлявся переїжджати до Москви.

Так, яскравим прикладом є поєдинок одесита з одним із московських олімпійських чемпіонів в особі Станіслава Степашкіна.

Під час поєдинку Станіслав був освистаний москвичами, адже перевага одесита була очевидною. А коли оголошували результати, і рефері була піднята рука Степашкіна, вболівальники буквально ревіли, що завадило почути подальшу промову диктора.

Нова професія та рішення про переїзд

Рівень заробітної плати радянського спортсмена здебільшого залежав від того місця, до якого він був приписаний.

Семен щомісяця отримував двісті рублів. 

За кожне призове місце його наділяли премією в сто рублів, а за кожну перемогу на міжнародних турнірах йому видавали невелику надбавку. 

В 1970-тому Трестін уже був одружений. Дружина Белла супроводжувала його на всіх турнірах і дуже непросто переживала кожну несправедливість по відношенню до її чоловіка. Вони виховували двох синів – Бориса та Артура. Через те, що потрібно було шукати додатковий заробіток, Семен не міг приділяти боксу стільки часу, скільки раніше. Це і стало причиною того, що він пішов зі спорту. 

В 1971-му він став працювати шкільним учителем фізкультури, але згодом усвідомив, що без боксу йому не жити. Знайомства та величезний авторитет допомогли Семену стати тренером в одеській Дитячо-юнацькій спортивній школі номер сім. Робота стала для Семена справжньою віддушиною – учні займали призові місця, а сам тренер успішно боксував і поєднував це з тренерством. Проте фінансова складова від цього ніяк не змінилася. 

В кінці 1970-х Семен із сім’єю переїхали до Сполучених Штатів. Багато містян прийшло проводити Трестіна, а на митниці йому навіть дозволили вивезти всю колекцію нагород. Хоча законодавство тоді цього не дозволяло. 

Вже в Бостоні Семен одразу залучився до спортивного життя: був суддею різних змагань і навіть зайнявся відкриттям свого маленького залу. Проте активна діяльність не змогла заглушити туги за рідним містом. Він писав багато листів, цікавився життям друзів та рідної Одеси. 

Раптовий кінець 

Згодом з’ясувалося, що Семен захворів на онкологію. Однак це не заважало йому продовжувати активне життя, а на всі питання друзів він завжди відповідав жартом. Він намагався грати із захворюванням так, як робив це з кожним своїм суперником на рингу. 30-го жовтня 1994-го подружжя Трестіних відзначало тридцятий ювілей свого шлюбу. В одному з ресторанів Бостона зібралося майже шістдесят друзів і близьких пари. Вигляд Семена був дуже поганим – йому важко вдалося подолати сходи біля входу в ресторанний заклад, проте від допомоги він відмовлявся. Незважаючи на те, що протягом усього бенкету він не переставав розважати всіх жартами, анекдотами та тостами, атмосфера в залі була доволі напруженою. Всі розуміли, що цього разу Семенові навряд чи вдасться виграти бій – захворювання здавалося набагато сильнішим. Близько сьомої вечора гості почали розходитися. Багато хто з них зловив себе на думці, що Семен прощався з кожним трохи довше, ніж звичайно. А вже о десятій вечора найкращий одеський боксер відійшов у кращі світи. Йому було лише п’ятдесят чотири…

Фото: ua.tribuna